Ірина Заблоцька - Еліксир помсти, Ірина Заблоцька
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
За зовнішньою впевненістю та бездоганною елегантністю Вероніки під час презентації ховалося глибоке внутрішнє хвилювання. Кожен погляд у зал, кожне слово про успіх та майбутнє відгукувалися в її серці складними емоціями. З одного боку, вона відчувала гордість за те, чого досягла, за команду, яку зібрала, за проєкт, у який вклала стільки сил. З іншого боку, її не полишало відчуття, що все це – лише декорація, за якою ховається її справжня мета.
Згадки про минуле, про зраду та втрату, час від часу пронизували її свідомість, нагадуючи, заради чого вона пройшла через стільки випробувань. Образи Олександра та Ірини, їхні самовдоволені обличчя, коли вони насолоджувалися її колишнім життям, спалахували в її пам’яті, підживлюючи її жагу до справедливості.
Під час перерви, коли гості спілкувалися та обговорювали презентацію, Вероніка відійшла на балкон, щоб ковтнути свіжого повітря та зібратися з думками. Вона дивилася на вечірнє місто, на мерехтливі вогні, і відчувала дивну суміш сили та вразливості.
Раптом вона почула знайомий голос.
«Вероніко?»
Вона різко обернулася і застигла. На порозі стояв… Олександр. Він виглядав трохи старшим, але його самовпевнений погляд та звична самозакохана усмішка залишилися незмінними. Поруч з ним стояла Ірина, її обличчя виглядало напруженим та неспокійним.
Серце Вероніки шалено закалатало. Вона не очікувала зустрічі з ними саме тут і саме зараз. Її план ще не був завершений, вона не була готова до цієї конфронтації.
Олександр підійшов ближче, його очі з цікавістю оглядали її. «Вероніка Кравченко… Я чув багато про ваш успіх. Вражаюче.»
Ірина мовчала, її погляд був прикутий до Вероніки, в її очах читалося здивування та ледь прихована тривога.
Вероніка намагалася зберегти спокій, хоча всередині вирувала буря емоцій. Вона дивилася на них, на тих, хто колись був найближчими людьми в її житті, а тепер став втіленням її болю та ненависті.
«Олександре,» – холодно відповіла Вероніка. «Ірино. Я не очікувала вас тут побачити.»
«Ми отримали запрошення,» – самовпевнено пояснив Олександр. «Ваш захід – одна з найважливіших подій року. І, звісно, ми зацікавлені у нових перспективних проєктах.» Він кинув погляд на Вероніку, в його очах майнув діловий інтерес. «Ваша клініка виглядає дуже багатообіцяюче.»
Ірина нарешті наважилася заговорити, її голос тремтів: «Вероніко… ти дуже змінилася.»
Вероніка ледь помітно усміхнулася. «Час змінює всіх, Ірино.»
Напруга між ними ставала дедалі відчутнішою. Минуле немов нависло над ними, отруюючи атмосферу успішного вечора. Вероніка розуміла, що ця несподівана зустріч може змінити її плани, але вона не дозволить їм збити її з обраного шляху. Зустріч з минулим стала неминучою, і тепер їй доведеться зіграти свою роль до кінця.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Еліксир помсти, Ірина Заблоцька», після закриття браузера.
