Марі Луна - По ту сторону серця, Марі Луна

Минуло трохи більше двох тижнів після того сну. Я намагалася жити звичайно, відганяти тривогу. Але щось у мені не давало спокою. Інтуїція, передчуття — не знаю. Просто щось гнітюче жило всередині. Одного дня я зайшла в соцмережу й побачила пост. Він був короткий, без зайвих слів, але кожна буква — мов ніж.
«Олег — зниклий безвісти ...»

Світ на мить завмер. Дихання перехопило. Я перечитала знову, потім ще раз. Ні, не може бути. Це просто співпадіння. Але серце вже все знало. Те, що я бачила в сні, те, що кричала вночі — це був не просто сон. Це був знак. Попередження, якого ніхто не почув.

Я сиділа й дивилась на екран, ніби шукаючи там ще одне речення, яке скаже: «Знайшовся», або «Це помилка». Але не було. Лише мовчання й біль.

Зниклий безвісти. Це гірше, ніж загиблий. Це — невідомість, це — надія, яка гризе зсередини, і водночас — безпомічність, бо не можеш ані оплакати, ані забути.

А я... Я лише подумки шептала:
«Олеже, Боже, бережи тебе...»

Після тієї звістки я вже не була собою. Ніби частина мене — невидима для інших — зламалася. Я жила, як і раніше: прокидалась, готувала сніданки, поспішала на роботу, посміхалась дітям. Але всередині була інша я — та, що щодня чекала вістки, хоч якоїсь, бодай крихти новини.

Віктор нічого не помічав. Або вдавав, що не помічає. Він був, як завжди, турботливий, надійний. Та я більше не могла дивитися йому у вічі довше кількох секунд — бо там, за моїм поглядом, ховався хтось інший.

Я прокидалась серед ночі. Мені здавалось, що я знову чую голос, знову бачу очі Олега, його усмішку... І знову шепочу крізь сльози:
«Живи... Прошу, живи...»

Удень я ставала логопедом, мамою, дружиною. А вночі — просто дівчиною, що не може відпустити своє перше кохання.

Я не могла сказати про це нікому. Навіть найближчим. Адже як сказати, що серце розривається за тим, хто не був твоїм — офіційно. Що ти молишся щовечора за людину, з якою не маєш навіть права мати зв’язок.

І весь цей біль, усі сльози — я ховала всередині.

Бо хіба хтось зрозуміє, що можна любити й через роки?