Гай Свєтоній Транквілл - Життєписи дванадцяти цезарів

піддаватися у таких справах, та не надто розпачай, коли хтось говорить щось погане про мене: достатньо уже й того, що ніхто не може нічого поганого нам зробити”.

52. Знаючи, що зазвичай храми присвячували навіть проконсулам, у жодній провінції не дозволяв зводити їх особисто на свою честь, а лише на честь свою та Рима. У місті рішуче відмовлявся від усіх почестей, так що навіть розплавив свої срібні статуї, що колись був поставив, викарбувавши з них монети і заофірувавши за них триніг у храмі Аполлона Палатинського. Коли ж народ усіма силами пропонував йому диктатуру, то він, упавши на коліна й скинувши тогу з плеча й оголивши груди, благав на цьому не наполягати.

53. Звертання “владико” завжди жахало його як образливе та негідне. Якось, коли він сидів на видовищах, мімічний актор виголосив: “О справедливий та добрий Владико!”, і тоді усі глядачі, так наче це було про нього сказано, піднялися й почали аплодувати. А він тут же порухом руки та виразом обличчя зупинив недоречні лестощі, а наступного дня засудив їх суворим едиктом. Відтак не дозволяв називати себе “владикою” ані дітям, ані онукам, ані рабам, чи навіть жартома: і заборонив їм це улесливе звертання навіть поміж собою. 2. Невипадково входив у міста чи селища та виходив із них лише увечері чи вночі — аби нікого не тривожити церемоніями. У час консульства по вулицях ходив по вулицях пішки, а коли не був консулом, то у закритій лектиці. Для ранкових привітань допускав також і простолюд[159], виявляючи велику люб’язність до прохань усіх тих, що підходили, так що навіть коли хтось, вагаючись, простягав йому петицію, він віджартовувався: “наче для слона монетка”. 3. У день засідання сенату вітав сенаторів лише в курії, коли всі сиділи на своїх місцях, називаючи кожного на ім’я без підказок; і навіть коли виходив, то не наказував усім вставати. Із багатьма підтримував дружні зв’язки, і відвідував святкування аж доти, доки у старшому віці сильно не втомився на якомусь галасливому весіллі. Коли сенатор Галл Цериній раптово осліп і через це постановив померти голодною смертю, то Август, хоча й не був близький із ним, прийшов до нього та утішанням переконав повернутися до життя.

54. Коли Август виступав у сенаті, хтось сказав: “Не розумію”, а ще хтось “Заперечив би, якщо мав би можливість”. Часом, коли в гніві вибігав із курії через гарячі суперечки диспутантів, деякі вигукували йому навздогін: “Потрібно дозволяти сенаторам говорити про республіку!” Під час виборів сенату, коли сенатори вибирають один одного, Антістій Лабей вибрав Марка Лепіда, давнього Августового ворога, що на той час був у вигнанні; а коли Август запитав, чи є якісь інші, достойніші, той відповів, що кожен має свою власну думку. Тож нікого не переслідував за вільнодумство чи непокірність.

55. Зовсім не боявся пасквільних книжечок про себе, розповсюджених у курії, а старанно доводив їх неправдивість; і навіть не розшукуючи їх авторів, постановив лише карати тих, які для знеславлення інших випускають такі книжечки чи віршики під чужими іменами.

56. Коли ж йому врешті надокучали заздрісні та непристойні жарти певних осіб, то стримував їх едиктом. Однак заборонив перешкоджати вияву вільної волі у заповітах. Щоразу, як був присутній на виборах посадовців, обходив триби зі своїми кандидатами та просив за них у звиклий спосіб. Також сам голосував у трибах, як звичайна людина. Коли ж був свідком у суді, то зі спокійним серцем переносив допитування і суперечки. 2. Форум зробив дещо вужчим, аніж намірявся, не наважуючись виселити власників із найближчих домів. Ніколи не рекомендував своїх синів перед народом, не додавши: “Якщо вони цього варті”. Якось, коли вони ще носили претексту, весь народ у театрі піднявся та стоячи аплодував для їх привітання, він строго засудив такий вчинок. Прагнув, щоб його друзі були поважними та могутніми у державі, але водночас — і рівноправними разом з усіма громадянами та відповідали перед однаковими законами. 3. Коли Аспренату Нонію, його близькому другові, Кассій Север висунув звинувачення в отруєнні, то Август радився з сенатом, як йому слід вчинити: сумнівався, чи слід йому підтримати того, адже виглядало б, що він захищає винного перед законом, але з іншого боку, якщо б не робив цього, то вважали б, що він покинув колегу й таким чином виніс йому вирок. Оскільки всі настояли на його присутності в суді, мовчки сидів на лаві протягом кількох годин, не говорячи нічого на користь підсудного. 4. Допомагав також і своїм клієнтам, як-от Скутарію, одному з його колишніх воїнів, якому закидали правопорушення. Врятував лише одного з-поміж усіх звинувачених — Кастриція, через якого дізнався про змову Мурени, і то лиш своїми проханнями уклінно благаючи звинувачувача перед суддями.

57. Легко уявити, що за такі заслуги Август користувався великою повагою. Не згадую про постанови сенату, бо їх можна сприймати як необхідність або вияв улесливості. Римські вершники за власним бажанням та домовленістю святкували день його народження протягом двох днів. Громадяни всіх санів щороку кидали монетки в Куртське озеро, бажаючи Августові здоров’я, а також першого січня приносили на Капітолій святкові подарунки, навіть якщо його не було в місті. За ці гроші він купив та подарував різним районам дорогі статуї богів — Аполлона Сандалярія, Юпітера Трагеда й інші. 2. На відбудову його будинку на Палатині, що згорів під час пожежі, гроші приносили і ветерани, і триби, й окремі громадяни — добровільно і скільки хто міг. Однак заледве торкнувся цих куп грошей, взявши не більше, аніж по динарію. Коли Август повертався з провінції, приймали його не лише добрими побажаннями, але й милозвучними піснями. Було навіть прийнято не карати нікого в той час, коли входив у місто.

58. Йому надали титул “батька батьківщини” несподівано й одноголосно: спочатку зробили це плебеї, пославши в Анцій легатів, а згодом, оскільки він цього не прийняв, у Римі, коли він увійшов на виставу, на якій усі вони були увінчані лавром; врешті — в курії сенату, але не постановою чи виголошенням, а виступом Валерія Мессали. 2. Той від імені усіх сказав так: “Нехай доля сприяє тобі й твоєму дому, Цезаре Августе! Так-бо й ми відчуваємо, що молимося за вічне процвітання й щастя республіки: сенат, у згоді з Римським народом, вітає тебе як “батька батьківщини”. На його слова Август відповідав, плачучи (його слова я передаю дослівно, як і слова Мессали): “Осягнувши свої найвищі мрії, отці-сенатори, про що маю ще молити безсмертних богів, як не про те,