Шаграй Наталія - Полин і чебрець, Шаграй Наталія

Розділ 7

    Цікаво, що без нальоту почуттів з Яном у мене досить легко виходить спілкуватися та озвучувати свої бажання. От все те, що криво й косо робилося у відношенні свого колишнього хлопця з Яном виходило просто.

  І я відкрила нове просте правило: з чоловіками потрібно говорити прямо, чітко й по суті. Тому список продуктів для Яна завжди був конкретним і зрозумілим, що виключало будь-які несподіванки та плутанину. Або ж я робила замовлення з самовивозом, тоді йому залишалося тільки приїхати й забрати продукти, або ж замовляла доставку прямо до стоматології. Це було зручно та ефективно.

  Хоча сюрпризи були в іншому - у сумці з продуктами, які закуповував Ян я могла знайти щось зайве. Після кількох таких випадків я вже не дивувалася, коли в пакеті виявлялися незаплановані сири, соуси, а одного разу навіть набір для фондю. Ян на це мав одне пояснення - "треба ж спробувати". Зрештою, я вирішила, що боротися з цим марно, і просто почала сприймати це як невід'ємну частину його характеру - як його особистий "бонус", з яким мені доведеться жити. Іноді ці спонтанні закупи бували корисні, а іноді кумедні.  Це коли дві дорослі людини розглядають якийсь дуже заморський фрукт без думки в голові, що з ним робити далі. Інтернет нас виручав.

   І, якщо з Артуром я була сильна й незалежна й сама могла справитися зі своїми проблемами, то Яну доводилося щодня мене рятувати від поточних проблем та турбот. Адже він у нас сильний та вольовий. І, якщо спочатку я таке робила, щоб організувати йому зайнятість від дурних думок, то з часом виявила, що для нас обох це було добре.

   Я щиро захоплювалася кожним його зусиллям й не шкодувала слів подяки. Ян, відчуваючи свою значущість, немов розквітав на очах. Це була якась дивовижна магія, що більше він отримував вдячності й захоплення, то сильніше запалювався бажанням робити ще більше. Він ставав уважнішим, турботливішим, а я дедалі виразніше розуміла, наскільки важливою є підтримка й взаємне підживлення. Тому, що тільки з моїх плеч забралася вага проблем усього світу й мені теж стало легше дихати. Поступово, хоч і не без труднощів, до мене доходило, які помилки я робила у стосунках з Артуром. Це стало для мене своєрідним відкриттям, новим та цінним досвідом.

   Власне кажучи, після мого вольового рішення піти у відпуску жити нам стало усім легше. Я навіть стала висипатися. І з Яна пішла напруга. Може не зовсім, але вже не так радикально вона над ним нависала.

   Гроші на продукти та інші витрати Ян справно залишав у шухлядці. Після того, як я взяла відпустку та сума збільшилася. На моє логічне запитання на що, відповів, що то так, мені на дрібниці. Сперечатися не стала. Це його рішення, як чоловіка. Може йому це треба.

  Коли я жила сама, то мої найбільші витрати йшли на тварин. Мдя! Їла я на порядок менше, аніж ці улюбленці. Так, як я особливо нікуди не виходила, то й сенсу в купівлі нового одягу не бачила.  Їздила до  місцевого перукаря їздила де за смішні гроші мені періодично робили красу. Стоматолог, гінеколог раз в рік. Ну і рослини.

   Так, то була окрема стаття витрат. Але якщо не намагатися кожен раз купити «ще отого чогось дуже важливого», то можна було жити. Але ніт, з рослинами у мене була залежність. Бо стільки сортів примули у мене не було…тут бац і ще одна з’являється. Аргумент залізний…такої в мене ще немає. І ходжу я на ті клумби, як до святого місця. Молитися і дивитися. Молитися, щоб усе вижило й дивитися, яке ж воно гарне.

   А тут вже й нарциси: махрові, великорончасті, з розсіченою коронкою, мініатюрні, трубчасті, дрібнокорончасті, гібридні. Тюльпани: махрові, оторочені, папугові, лілієквітні, тюльпани Фостера, Грейга, Дарвіна, однокольорові, хвилясті, багатокольорові, ранні, пізні. Ну як втриматися?

    І слава квітам, що ця залежність не засуджується суспільством. Але з іншого боку, залежність я могла вибрати таку від якої менше б втомлювалася. Марки, наприклад, могла б збирати. Проте, легких шляхів я не шукаю. Я люблю красу. А краса, ще та зараза, неохоче відповідає мені взаємністю. То щось вмре, то нахабний бур’ян виросте, то якісь нові й цікаві шкідники заведуться. Й коли я вже думаю, що готова до всього на сцену виходить погода. О, вона неповторна й кожен рік це щось нове та екстремальне.

  Зараз я тинялася з Сонькою на руках біля своїх квітників й виглядала новеньких. За цією аномально теплою погодою я не встигала. Певний обсяг робіт на цю пору мав вже бути виконаний, а в мене ще кішка не валялася. Ян сьогодні теж щось не поспішає додому. По ідеї вже мав би бути, але нема й на смс не відповідає.

  Ще через кілька годин я вже серйозно нервувала. На дзвінки Ян теж не відповів. Хвилювання набрало обертів. З горем навпіл вклала Соньку спати й продовжила догризати нігті. Я вже й стоматологію в якій працює Ян набрала, там тиша. Ну чого б їй не бути, коли вже половина на десяту. Куди ще дзвонити я не знала.

   Вдесяте перечитала усі новини. Й сиділа з телефоном в руці. Гризла губи, нерви й нігті. Такого ще не було, щоб Ян отак без попередження зникав й трубки не брав. Розперезана уява щедро видавала якийсь страшняк. Не витримала й набрала Сашку. Та спробувала мене заспокоїти, що він дорослий чоловік, а не дитина, яка потребує моєї постійної уваги й не людина з обмеженими можливостями. Здоровий сарказм Сашки трохи остудив мою голову й прикрутив фонтан емоцій. Але ненадовго. Бо кіт розвів полювання за якоюсь міллю, за що відгріб від мене, поки сварилася з котом то наступила Марсіку на лапу, перечепилася через Рекса й вийшла на новий рівень психів «верещала, але пошепки».

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍