Taras Havrysh - Слідами дощу, Taras Havrysh

Міський відділ поліції

Анна влетіла у квартиру, навіть не роздягаючись, кинула куртку на крісло і миттєво розклала перед собою копії справи. Її пальці тремтіли від хвилювання, а в голові бився один єдиний імпульс: “Я щось знайшла. Це важливо.”

Вона пробіглася поглядом по першій сторінці. Рапорт слідчо-оперативної групи.

Дата: 26.06.2006.
Час виклику: 06:00.
Місце: Будинок-інтернат №7, Львів.

Опис: СОГ прибула на виклик. У приміщенні інтернату, на першому поверсі, в кімнаті з роялем було виявлено тіло молодої жінки, 25 років.

Стан тіла: — Глибокі порізи на обличчі. — В шиї ніж, рука загиблої стискає руків’я. — Навколо порожні пляшки з-під алкоголю. — Свідків немає.

Попередній висновок: самогубство в стані алкогольного сп’яніння.

Анна стиснула губи.

— Самогубство? — пробурмотіла вона, провівши пальцем по строках тексту. — Обличчя порізане, ніж у шиї... і це самогубство?

Обставини надто схожі. Але чому це закрили як самогубство? Молода жінка, одна, посеред ночі… і ніхто нічого не бачив?

Її пальці застигли над папером. Інтернат №7.

Це щось значило. Але що?

Вона відкинулася на стілець, заплющила очі. Це було в неї на язиці. Вона вже десь чула цю назву.

— Давай, згадуй…

Вона різко піднялася, схопила ноутбук і почала бити по клавіатурі. “Будинок-інтернат №7, Львів”.

Результати з’явилися миттєво. Закритий десять років тому. Офіційна причина – брак фінансування, персонал звільнили.

Анна втупилася в екран. Щось тут не так.

Вона знову подивилася на документи.

— Директор. — тихо сказала вона.

Ця людина мала знати, що сталося насправді.

Вона заплющила очі. Голова гуділа. Останні дні вимотали її повністю. Очі пекли від втоми. Завтра вона дізнається, ким був директор цього місця. Для цього потрібна поліцейська база даних.

А зараз…

Анна поклала документи на стіл, погасила ноутбук і пішла до ліжка. Вона мала виспатися. Бо завтра вона вийде на новий слід.

 

Анна приїхала до відділку, швидко пройшла коридором і зайшла до свого кабінету. Артура поки не було. Вона сіла за робочий комп’ютер, ввела пароль і почала шукати інформацію про директора інтернату. В архівних протоколах залишилися його ПІБ – Олег Степанович Гнатюк. Вона швидко пробила його адресу через базу: Львів, вул. Стрийська, 44/1.

Живий.

Анна відчула, як її серце пришвидшило ритм. Тільки б він нікуди не переїхав…

Двері відчинилися, і в кабінет зайшов Артур. На обличчі – звична єхидна посмішка.

— Привіт, Анно. Ти що така збуджена, ніби виграла в лотерею? — кинув він, помітивши її погляд.

Анна машинально стиснула плечима.

— Привіт… Просто думаю.

Артур склав руки на грудях і хитро посміхнувся.

— Ну-ну. Я ось вранці пройшовся по місту і трохи прифігів. Поліцейських патрулів – як під час візиту президента. На кожній вулиці розклеєні оголошення про нашого дощового маніяка. Вони, певно, зроблять так, що пів міста не вийде на роботу від страху.

Анна лише кивнула. Їй було байдуже до паніки в місті – вона мала власний слід.

У цей момент її телефон завібрував. Повідомлення від начальника:

“До мене на нараду. Негайно.”

— Ну що, шоу починається? — буркнув Артур, зітхнувши.

Нарада в начальника

Вони увійшли до кабінету. Там уже сиділо семеро людей – усі серйозні, зосереджені. Київські слідчі. Анна й Артур зайняли місця, коли один із них встав і почав доповідь:

— Жертви. Молоді жінки, брюнетки, голубоокі, спортивної тілобудови.

Анна застигла.
Її мозок моментально провів паралель. Анастасія. Її фото. Той самий типаж.

Вона затримала дихання, не слухаючи далі. Це не випадковість. Вона це відчувала.

— ...жодних відео з камер спостереження, — продовжував доповідач. — Підозрюваний ніколи не потрапляв у кадр. Свідків практично немає,окрім одного чоловіка який вночі перед вбивством бачив якусь незрозумілу постять що гуляла під грозою. Вже є три відомі нам жертви, скільки іще їх нам доведеться встановити.

Завершуючи доповідь, київський слідчий додав:

— Ми посилили патрулювання міста, встановили додаткові камери, а також готуємо спецоперацію для затримання вбивці.

Артур не витримав. Він розсміявся.

У кабінеті повисла тиша. Начальник зиркнув на нього спопеляючим поглядом. Артур прочистив горло і швидко замовк.

Коли нарада закінчилася, Анна миттю підійшла до Артура.

— Прикрий мене, — прошепотіла вона. — У мене є справа.

Артур звузив очі.

— Анно… Давай без секретів. Що ти знайшла?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍