Анна Стоун - Леді Вольфрам , Анна Стоун

Розділ 9. Ярмарок

Альбрехт 

Надворі стояла на диво спекотна весняна погода. Альбрехт, підв'язавши волосся, неквапом пішов до озера за містом. Навколо не було жодної душі. Це йому подобалося. Ніхто не заважатиме своїми криками.

Лежачи на траві він закинув руки за голову. На небі пропливало безліч хмаринок. Вітер надавав їм форми різних істот чи предметів. Дивлячись на них, Альбрехт побачив велику рибу, потім вітер поступово перетворив його на якусь іншу дивовижну тварину. Альбрехт перевів погляд на серце з хмар. Він часто бачив такі дива на небі. Тепер йому навіть привидівся силует вовка.

 Його думки були зайняті завтрашнім ярмарком, який перетворював тихе містечко на галасливий вулик. Альбрехт уже подумки був на ньому. Його уява малювала прекрасну дівчину зі світлим волоссям і блакитними, як це небо, очима. Вона не ходила, а ніби пливла.

Емоції захопити, закрутили, підняли до небес, щоб потім викинути знов на землю. Хлопець закашлявся, ледь не вдавившись повітрям. 

Десь у мріях він хотів зібрати грошей та попросити її руки. Але кидати все задля примарного шлюбу не хотілося. Тут був його, дім, сім’я, вони не жили у бідності. Якби вона хоча б натякнула, що він їй не байдужий, от тоді можна все кидати та звертати гори. Він був майже впевнений, що вона також має до нього якісь почуття.

День був у розпалі, хлопець трохи почав хвилюватися, що його вже шукають. Завтра розпочинався ярмарок, треба закінчити підготовку. Забравши свою сумку, хлопець попрямував назад до міста. 

* * *

Мірта Шліман поралася біля обіднього столу, у неї вже було зібрано кілька великих кошиків. У них вона збиралася покласти фрукти, овочі та мереживні серветки. Мірті Шліман не було рівних у мереживоплетінні. Після смерті чоловіка саме це допомогло їй пережити втрату.

Прибравши під хустку темне пасмо, жінка підняла один з кошиків, але він виявилася занадто важким. Альбрехт підбіг та допоміг переставити решту. До вечора вони вже були готові до ярмарку.

Містяни з нетерпінням чекали на цю подію. Адже, окрім торгівлі, очікувалося багато різноманітних розваг.

— Ось і все, Альбрехте! Готово! Ю́тро підемо раніше, поки не зайняли наше місце! Відчуваю, що цього року будуть особливі тарги! — усміхнулася Мірта.

Альбрехт відповів їй усмішкою. Для нього ярмарок точно стане особливим. Завтра нарешті всі його проблеми закінчаться. Щасливий хлопець подався спати.

На ранок він прокинувся останній. До відкриття ярмарку залишалося зовсім небагато часу. Треба квапитися. У минулі роки Альбрехт допомагав матері з підготовкою, а потім йшов по своїх справах. На самому ярмарку він ніколи не був. 

Але ж цей день особливий!

Ярмарок проходив за містом, на великому полі. Навіть у таку рань вже з'їхалося дуже багато людей з найближчих сіл. Більше гостей має прибути ближче до обіду.

Альбрехт не знав, що робити. Виклавши весь товар на прилавок, він став озиратися. Йому не хотілося проґавити Клару.

Подивившись на товар, Альбрехт вибрав найкрасивішу мереживну хустку. Він знав, що мати витратила на неї багато часу, тому поклав кілька монет.

Сховавши хустку в кишеню, Альбрехт пройшов уздовж рядів. Весь цей час він шукав поглядом юну баронесу. У місті сьогодні було мало людей, всі перебували за містом. Пройшовши порожніми вуличками, Альбрехт повернув до особняка барона. Біля нього він зустрів одного зі слуг.

— Барон із сім'єю вже приїхав? — поцікавився Альбрехт.

— Да! Они сейчас отдыхают с дороги. У вас к нему какое-то дело? — спитав слуга на чистому імперському. Альбрехт не дуже, але розумів державну мову Каталі. За всі ці роки він не полишав меж Рамплуру.

— Так! Тобто ні! — схаменувся Альбрехт. — Побажайте їм від мене харошего дня! — він намагався відповісти на тій же мові.

Зітхнувши, Ал подивився на будинок і пішов геть. Раптом він почув, як його хтось гукнув. Озирнувшись, Альбрехт завмер, не в змозі зробити й кроку. Біля воріт свого особняка стояла білява дівчина у блакитній сукні.

Дівчина швидко підійшла до Альбрехта і привітно всміхнулася.

— Ал, это ты? Эшче мене не забув? Я Клара!

На обличчі юнака засяяла ідіотська посмішка. На нього в одну мить накотила жарка хвиля. Наскільки вона була гарна! Альбрехт міг милуватися нею цілу вічність.

— Привіт, Кларо! Як ся маєш?

— Пішли на ярмарок! — запропонувала дівчина. — Там і поговоримо! — вони неквапом вирушили за місто.

— У мне в пожондку! Недавно врацала з пансіону. Знаєш, Альбрехт, я никогда еще не видела чего-то более скучного! Але того потшебувала! — раптом дівчина зніяковіло опустила очі. — Ти ж не проти, якщо я перейду на імперську? — коли Альбрехт знизав плечима, дівчина вже веселіше продовжила. — Расскажи, как ты? Наверное, уже женился?

Альбрехт зніяковів від її слів.

— Ні,  ще не знайшов собі наречену.

— Правда? — здивувалася дівчина. — Ты такой видный парень! Я уверена, что скоро мы погуляем на твоей свадьбе! Слышала, недавно Кирт женился на Полине!

—  Так, два дні те́му! — підтвердив Альбрехт.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍