Мері Горн - На грані, Мері Горн

Я хмикнула.

- Я сама могла бути на місці цих "чортиків у халатах" але ж мене ти не боїшся.

Захар прикусив нижню губу.

- Тат, розвертайся назад. Я нікуди не піду, - сказав він спокійно.

Я істерично засміялася.

- Ні, ми їдемо дальше, ти проходиш огляд і ми починаємо працювати над тим щоб ти почав ходити якщо це можливо.

Захар глянув на мене.

- Силою ти мене з машини не витягнеш. Тому зроби економію власного часу, - він схрестив руки на грудях а я повторила його жест.

- В мене часу повно. Я нікуди не спішуся. І якщо через твій страх лікарів ми маємо пробути тут декілька днів я не проти.

Машина зупинилася перед входом у клініку. В’ячеслав повернувся до Захара.

- Я сказав ні, і це означає ні. - сказав він дивлячись на батька.

Я закотила очі.

- Чудово, через твою впертість ми пробудемо тут дуже довго, - сказала я.

- Це твій вибір, - відгризнувся він.

- Мій, бо одному мудаку слабо пройти звичайний огляд.

Захар повернувся до мене пропалюючи злим поглядом.

- Слабо?

- Слабо, - погодилася я.

- Мудаку, - повторив він.

- Так точно. Тобі не варто повторяти кожне моє слово. Ти і так чудово їх почув

Хлопець настільки міцно зціпив зуби що здається вони зараз потріскають.

- Гаразд! Але після цього ти не доб’єшся від мене ані краплі довіри. Її більше немає, - сказав він роздратовано відвертаючись