Харукі Муракамі - Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі, Харукі Муракамі

Маї du Pays». «Роки прощі. Рік перший. Швейцарія». Безпричинна журба, яку викликає в людському серці споглядання ланів та полів. А тоді все змінилося мертвим сном.

Була восьма ранку, коли Цкуру прокинувся.

Насамперед подивився, чи у спідній білизні є сперма. Коли йому снилися такі сексуальні фантазії, то на білизні завжди залишалися сліди від сперми. Однак цього разу їх не було. Цкуру нічого не розумів. Нема сумніву, що уві сні (принаймні точно не в дійсності) у нього була еякуляція. Причому дуже сильна. Він це відчуває тілом і зараз. Мусило випорскнутися багато реальної сперми. Але жодного сліду не залишилося.

І тоді він пригадав, що її прийняв Хайда.

Цкуру заплющив очі і трохи нахилив голову. «Чи було так справді? Та ні, це неможливо. Усе це відбувалося в темних закапелках моєї свідомості. Як не гадай. І все ж, куди поділася сперма? Вона також зникла у глибинах свідомості?»

У сум’ятті Цкуру виліз із ліжка та пішов до кухні. Хайда вже був переодягненим і читав книжку, лежачи на канапі. Так видавалося, що він цілком поринув у світ читання. Але побачивши друга, відразу приязно усміхнувся та пішов готувати на сніданок яєчню з тостами. Домом розійшовся аромат свіжої кави. Аромат, що розділяє день від ночі. Хлопці увімкнули тиху музику і сіли за стіл снідати. Хайда, як завжди, намащував тонко мед на сильно підсмажені тости.

За трапезою він спочатку розповідав, яка ж то добра кава, що йому оце вдалося її десь відкопати, а потім про щось думав. Напевно, про читану допіру книжку. Про це говорив його погляд, спрямований в одну уявну точку.

Хоча і ясний, але у ньому нічого не видно. Таким його погляд був, коли Хайда розмірковував на абстрактні теми. Цкуру це нагадувало гірське джерело, що просвічується поміж дерев.

Цкуру не спостеріг у поведінці друга нічого дивного. Звичайний недільний ранок. Небо легко захмарилося, тому сонячне проміння було лагідним. Під час розмови Хайда дивився йому прямо в очі. Без ніяких натяків. Напевно, в дійсності нічого не трапилося. Це все-таки омана, породжена його свідомістю. Так вирішив Цкуру. Водночас із соромом його охопило щире спантеличення. Дотепер він не раз бачив сексуальні сни з Білою та Чорною. Усупереч волі вони снилися йому майже регулярно і доводили до сім’явиверження. Але такого живого і реалістичного сну він іще не бачив.

Цкуру вирішив більше про це не думати. Скільки б не думав, відповідей на свої запитання він не знайде. Хлопець запхав їх у шухляду з позначкою «нерозгадане» і відклав розв’язок на потім. У нього було вже кілька таких шухлядок, у яких лежали питання без відповіді.

Після сніданку хлопці пішли у басейн трохи поплавати. Недільного ранку людей приходило мало, тож можна було плавати собі на втіху. Цкуру зосередився на правильній роботі м’язів. М’язи спини, стегон і попереку, живота. Про дихання і роботу ніг можна було не думати. Коли схопиш ритм, тіло працює автоматично. Хайда завжди йшов попереду, а Цкуру за ним. Хлопець просто дивився, як Хайда легкими рухами ритмічно спінює воду. Це видовище завжди навіювало на Цкуру легке оціпеніння.

Після душу і переодягальні погляд Хайди вже не яснів ранковим блиском, а знову випромінював супокій. Що до Цкуру, то після фізичного навантаження його сум’яття вляглося. Хлопці вийшли зі спорткомплексу і рушили в бік бібліотеки. Дорогою майже не говорили, але в цьому не було нічого надзвичайного. Хайда сказав, що хоче трохи попрацювати в бібліотеці. У цьому також не було нічого надзвичайного. Хайда дуже любив «працювати» в бібліотеці. Загалом це означало, що він хоче побути на самоті.

— Гаразд, тоді я — додому, візьмусь за прання, — сказав Цкуру.

Перед бібліотекою друзі розійшлися, помахавши один одному на прощання.

Після того від Хайди не було жодної звістки. Він не показувався ні в університеті, ні в басейні. І Цкуру жив, як до знайомства зі своїм другом. У самотині обідав, сам ходив плавати, конспектував лекції, завчав нові слова та конструкції з іноземних мов. Тихе і самотнє житгя. Час невиразно плив навколо, не залишаючи ніяких слідів. Інколи він ставив на програвач «Роки прощі» і поринав у музику.

Після тижня такої мовчанки Цкуру подумав, що Хайда вже не хоче з ним бачитися. Це не було таким уже й неймовірним. Просто ось так зник без попередження, без пояснення. Так, як колись зробили ті четверо в його рідному місті.

«Можливо, друг покинув мене через той реалістичний, як сама дійсність, сексуальний сон, — подумав Цкуру. — Можливо, якимось чином він побачив, що відбувається у моїй свідомості, і йому стало неприємно? А можливо, він розгнівався».

Та ні, це неможливо. Усі ті речі не виходили за межі свідомості. Хайда просто не міг про це довідатися. І все- таки Цкуру відчував, що прозірливе око його друга розгледіло покручені глибини його свідомості. Тільки- но починав про це думати, то не знав, що із собою вдіяти із сорому.

У всякому разі, зі зникненням хлопця Цкуру ще раз упевнився, наскільки важливим для нього був Хайда, як сильно друг збагачував його будні. З ностальгією згадував їхні розмови, його світлий сміх. Його улюблену музику, книжки, які він інколи читав уголос, його бачення того, що діється у світі, особливий гумор, влучні цитації, приготовані його страви, зварену каву... У багатьох аспектах Цкуру знаходив у своєму житті порожнечу, яку той залищив по собі.

«Хайда дав мені так багато, а чи ж було хоч щось, що зміг дати своєму другові я? — не міг не думати Цкуру. — Який слід я залишив у його серці?»

«Може, це долею мені судилося бути самотнім?» — Цкуру не міг позбутися таких думок. Люди приходять до нього, але потім залишають. Вони прагнуть у ньому щось знайти, а не знайшовши — здаються (розчаровуються або ж гніваються) і йдуть геть. Раптом зникають одного прикрого дня. Без пояснення, навіть без елементарного прощання. Ще тече тепла кров, б’є спокійний пульс, а жилу зв’язку перерубано гострою беззвучною сокирою.

«Напевно, в мені є щось таке, що викликає в людей розчарування. Цкуру Тадзакі, якому бракує барви, — вимовив він уголос. — Напевно, у мені немає нічого, що я міг би запропонувати іншим. Та ні, можливо, у мені немає нічого такого, що я мігби запропонувати сам собі».

Однак на десятий день після того, як вони розпрощалися