Марі-Анна Харт - Невидимі сліди, Марі-Анна Харт

Кейт подивилася на нього і відповіла:

Я не проти. Ну тоді пішли, — сказав Олівер, посміхаючись.

Кейт встала і пішла за ним. Вони направились до парковки, де стояв старий пікап Олівера. Сівши в машину, вони рушили по узбіччю. Олівер увімкнув радіо, і мелодія заповнила салон. Він весело підспівував під пісню, не звертаючи увагу на те, що трохи фальшивив. Кейт не змогла втриматися і приєдналася до нього, теж підспівуючи. Вони обоє сміялися, не звертаючи уваги на свої фальшиві ноти, адже атмосфера була настільки легка та весела, що всі турботи зникли.

Під'їхавши до маленького будинку, Олівер різко загальмував і, повернувшись до Кейт, сказав:

— Тут я живу.

Він вийшов з машини і відчинив двері. Кейт слідувала за ним, вийшла з пікапа і поглянула на будинок. Це був одноповерховий будинок, який виглядав затишно, але видно було, що він давно потребує ремонту. Старі вікна, потріскані стіни і трохи зарослий двір — все це створювало відчуття, ніби час тут зупинився. Водночас будинок мав якусь теплу, домашню атмосферу.

Олівер помітив погляд Кейт і одразу зізнався:

— Це будинок, який я отримав від свого дідуся. Він, звісно, не вписується в декор цього міста, де всі навколо мають величезні котеджі. Мені кілька разів пропонували продати його, але я не погодився. Я пообіцяв дідусеві, що залишу цей будинок. Зарплати бармена вистачає на життя, але не на ремонт. Тому все так і залишається, як є.

Він посміхнувся, хоча й виглядав трохи сумно, немов пригадавши важливі моменти, пов'язані з будинком.

Кейт відчула себе ніяково, намагаючись зберегти легку атмосферу, і швидко промовила:

— Тут дуже затишно.

Зайшовши в будинок, Кейт відчула відразу тепло, яке проникало через старі стіни. Внутрішній інтер’єр був простий, але затишний. Кімната, в яку вона потрапила, була освітлена м’яким жовтим світлом старої лампи на столі, поруч із великим вікном, через яке просочувалося світло місяця. На підлозі лежав старий, але теплий килим, з обох боків якого стояли невеликі полички з книгами та різними дрібничками.

Меблі виглядали дещо застарілими — невеликий диван із темної тканини, на якому було кілька подушок, та дерев’яний стіл, на якому стояла чашка та кілька газет. Біля стіни стояв невеликий крісло, де, мабуть, Олівер часто проводив вечори. Стіни були покриті картинками та кількома старими фотографіями, що додавало кімнаті характеру та тепла. Все виглядало як поєднання старовинного комфорту і певної недбалості — все було дуже особисте, інтимне, наче тут оживала якась невидима історія.

В цьому просторі панувала спокійна атмосфера, і хоча все тут було не нове, але кожна деталь виглядала на своєму місці, як частинка життя самого Олівера.

Кейт залишилася на місці, оглядаючи кімнату. Вона помітила, як старі меблі і невеликі деталі створюють затишну атмосферу. Через кілька хвилин у повітрі з'явився приємний запах свіжозвареної кави. Він був глибоким, м'яким, з нотками шоколаду і трохи терпким — такий, який зазвичай подають в маленьких кафе на старих вуличках. Кейт відчула, як запах миттєво заспокоює її. Олівер, мабуть, знав, як зробити так, щоб кожен момент став комфортнішим.

Звук кроків наближався, і незабаром Олівер повернувся з чашкою в руках, яку він протягнув їй з легкою усмішкою.

— Ось, твоя кава. Сподіваюся, тобі сподобається, — сказав він, сідаючи поруч.

Кава виявилася дивовижно смачною. Хоч Кейт і не була особливою прихильницею цього напою, таку каву вона могла б пити щодня. У кімнаті було тепло і затишно, що ще більше сприяло розслабленню. Олівер пив свою каву і, уважно дивлячись на неї, запитав:

— Мені цікаво, чому сьогодні замість того, щоб провести час із друзями, ти вирішила залишитися тут. Не зрозумій мене неправильно, я радий твоїй компанії, але все ж таки...

Кейт одразу відповіла, не замислюючись:

— Це не зовсім мої друзі. Це більше друзі моєї сестри. Якщо бути чесною, я не люблю шумні компанії. Краще почитаю книгу в тиші, ніж піду на вечірку. Мені не цікаво те, що відбувається на студентських вечірках. Вони не приносять мені задоволення.

А що приносить тобі задоволення?

Кейт задумалась на мить і відповіла:

Мені подобається просто бути наодинці, зосереджуватися на чомусь, що захоплює. Читання, малювання, прогулянки на свіжому повітрі... Я не шукаю галасу, але знаходжу спокій у простих речах. Здається, це те, що приносить справжнє задоволення  Це цікаво. А як ти ставишся до лиж? Я ніколи на них не каталася Я думаю, це потрібно виправити О ні, тут я пас. Не думаю, що це хороша ідея.  А я думаю, що чудова, — заперечив він. — Ти ж любиш прогулянки на свіжому повітрі. Що може бути краще за прогулянку на лижах?  Хм... може, прогулянка без ризику впасти обличчям у сніг? — Кейт не втрималася від жарту.