Олександр Завара - Гелтер Скелтер

у собі самотужки. Разом із тим Сергій дратував його: Богдан взагалі не розумів людей, які нерозважливо витрачають на дрібниці свій природний потенціал.

У перші дні після смерті Знайди він безліч разів питав себе: чому, через що той наважився на такий жахливий вчинок? Проте відповіді не знаходив, і це його не на жарт розлючувало. У натурі Богдана було досить консерватизму, і цей консерватизм вимагав негайних відповідей навіть на риторичні питання. Заняття спортом і прагнення до перемог деяким чином блокували емоції, залишаючи лише логіку та холодний розрахунок. За такими, як Богдан Юрчук, жінки зазвичай почуваються наче за кам’яною стіною. Це однозначно плюс, хоча є й очевидний мінус: романтика – це не про них.

Хвилювання через назначену зустріч, що відверто читалося на обличчі Богдана, Дара чомусь не помітила. Його це здивувало, але водночас й потішило: якщо справа вигорить – це буде не просто подарунок, а справжній супермегасюрприз! Адже саме про це вони мріяли! Не помітила Дара нічого й наступного ранку, коли готувала сніданок, що традиційно складався з вівсянки, легкого салату, кількох канапок із сиром і кави. Приготування їжі стало для дівчини своєрідною медитацією. Пораючись, вона занурювалася вглиб себе, і це сприяло хоч якомусь заспокоєнню. А наразі це було їй вкрай необхідно.

О пів на третю Богдан опинився навпроти розташованого в передмісті триповерхового бізнес-центру «Буковина». То була типова прямокутна споруда, збудована й спроектована нашвидкуруч і без усіляких архітектурних витівок.

Сірий із білим фасад, великі, давно не миті вікна, кілька рекламних банерів. Усе це якнайкраще вписувалося в тутешній пейзаж. У таких спорудах зазвичай орендують офісні приміщення дрібні компанії з розповсюдження недорогої косметики, сумнівні адвокатські контори, сервіс-центри й майстерні. Тут панує суцільна демократія – бо інакше таким різношерстим закладам разом не ужитися. Тому Богдан, піднявшись сходами на третій поверх, навіть не здивувався, побачивши поряд із офісом будівельної компанії «Білд Стар», де йому призначили зустріч, вивіску такого собі «елітного секонд-хенду».

Постукавши в двері, він почекав відповіді, а не дочекавшись, зайшов усередину. У приміщенні за столом із комп’ютером сиділа дівчина – вочевидь, та сама секретарка або офіс-менеджер, з якою він розмовляв учора.

– Доброго дня! Чим можу допомогти?

Дівчина заговорила першою. Голос у неї справді був приємний, а от очі надмірно нафарбовані, та й усе інше вимагало істотного доопрацювання в салоні краси.

– Так, доброго! Мене звати Богдан. Я вчора телефонував до вас із приводу оголошення про квартири для студентів. Ви призначили мені час для зустрічі – сьогодні після другої.

Він подивився на секретарку, зауваживши її дивну знервованість. Наче вона сидить не на своєму місті: їй хочеться робити одне, а натомість доводиться займатися чимось геть іншим. Хтозна, може, тій дівчині просто робота не подобається.

– Он як!

Вона зазирнула в журнал, що лежав поруч, і піднялася з місця. Богдан побачив бедж, пришпилений до кофтини дівчини: «Консультант компанії “Білд Стар” Ярослава Зернова».

– Зачекайте хвилинку,– мовила вона.– Я повідомлю про вас керівника.

Оминувши стіл, дівчина постукала в інші двері, а потім увійшла туди. Відбулась якась коротка розмова; потім вона вийшла й запросила Богдана до кабінету директора компанії.

Хлопець побачив огрядного, коротко стриженого чоловіка в сірих джинсах і білій, проте досить несвіжій сорочці. Надворі нестерпна спека, але кондиціонер в офісі чомусь не працював. На перший погляд директорові можна було дати років тридцять п’ять – сорок.

– Добрий день! Сідайте! – Йому було вказано на звичайнісінький пластиковий офісний стілець.

– І вам добрий,– привітався Богдан, сідаючи напроти. Стілець виявився некомфортним, із тріщиною посеред сидіння.

– Мене звати Костянтин Орій,– відрекомендувався чолов’яга.– Я директор, точніше, керівник регіональної філії компанії «Білд Стар». Але то таке… Власне, наша структура працює водночас у двох напрямках. З одного боку, ми будівельна компанія, а з іншого – благодійний фонд, що здійснює власну програму доступного для пересічних українців житла. Саме це вас цікавить, я правильно розумію?

– Так.– Богдан витримав його пильний погляд.– Я ознайомився з оголошенням. Ви дійсно пропонуєте студентам оренду житла з можливістю його викупу в майбутньому?

– Саме так! – Керівник філії розплився в усмішці, яка здалася Богданові дещо недоречною.– «Білд Стар» опікується світлим майбутнім держави, а хіба молодь – це не справжнє майбутнє?

– Так-так,– відмахнувся Богдан, не беручи до уваги всю цю демагогію.– Але я щось не затямлю… Тільки не ображайтеся, прошу вас… Просто я не можу зрозуміти: у чому ж вигода від продажу житла в розстрочку. Це ж, певно, не кредит?

– Так, не кредит. Бо кредит завжди передбачає виплату відсотків. І часто грабіжницьких. Особисто я впевнений, що до банків можна звертатися лише з однією метою: пограбування. Бо більше там нема чого робити. Але то таке…

– То в чому ж прикол? – поцікавився Богдан. Щось йому муляло. І цей керівник здавався не вартим довіри.

– Ми надаємо житло студентам у розстрочку. Тобто є вартість квартири, є мінімальний початковий внесок і є щомісячна сума платні, за рахунок якої гаситься вартість. Максимальний термін сплати – десять років. Прикол, як ви висловилися, у тому, що коли ви не сплачуватимете вчасно, то будь-яка інша компанія зазвичай отримує право розірвати договір і позбавити вас житла. Проте це стандартні умови, а ми маємо доволі гнучкі погляди на такі обставини. Буває, цього і наступного місяця людина не сплатила, а потім раз – і вносить суму на півроку вперед. На цей випадок існують домовленості. Ми добре розуміємо, що й до чого.

– І це зафіксовано в договорі?

– Так, певна річ. Ви вносите мінімум десять відсотків вартості та заселяєтеся в обрану в новобудові квартиру. Залишок ділиться на десять років, а це, нагадую вам, сто двадцять місяців, і ви щомісячно вносите певну суму. Зрозуміло, без урахування комунальних платежів.– Чоловік знову чомусь посміхнувся.– Отже, комуналка плюс наша сума – і живіть собі спокійно… Можете погасити вартість житла раніше зазначеного терміну, і тоді швидше станете повноправним власником. Але це на ваш розсуд. Наголошую: жодних відсотків! Тож вирішуйте.

– Якось аж надто чудово,– знову засумнівався Богдан.– Все одно тут щось не те. Вперше бачу, щоб хтось у такий спосіб розпоряджався доступним житлом. Зрозумійте мене правильно, я не хочу…

– Хлопче,– перебив його чоловік, нахиляючись ближче й стишуючи голос,– буду відвертим: мені про це нічого невідомо. Суто між нами: я маю підозри, що власник компанії, який сидить у Верховній Раді, точно має з цього певний зиск. Якась тут не досить зрозуміла оборудка. Але то таке… Головне, що тут, на місцевому рівні,