Тея Найт - Кава зі смаком ненависті, Тея Найт

Я ледве встигла забігти у вбиральню, і відразу мене вирвало. Я не могла зупинитися, хвилювання і обурення просто накрили мене з головою. Коли нарешті все закінчилося, я важко підвелася, все ще відчуваючи слабкість, і пішла трохи привести себе до ладу. Я поправила макіяж, змочила шию водою і одразу стало легше. Треба було йти звідси, адже мій настрій вже був зіпсований повністю.

І тут до вбиральні заходить та сама блондика, що прийшла з Біловим. Вона підійшла до дзеркала і почала поправляти волосся, а її погляд впав на мене. Я зрозуміла, що вона мене впізнала, бо її погляд був наповнений презирством.

— Що таке, люба? — сказала вона з явною насмішкою. — Не чекала побачити Білова з дівчиною?
— Мені все рівно, — відповіла я, намагаючись зберегти спокій.

— Дійсно? Саме тому ти так стрімко сюди побігла, так? — вона знову поглянула на мене, усміхаючись. — Ну не плач, люба. Це ж очевидно, що йому підходжу я набагато більше, ніж ти.

Я відчула, як моє терпіння починає досягати межі.

— Ну, звісно, лялька, яка зробила безліч пластичних операцій, явно краща пара для Білова, — відповіла я, дивлячись на її обличчя, яке миттєво перекривилося від образи. — Треба було бачити твоє обличчя.

— Ти хоч знаєш, хто я така? — її голос став різким

— Я наречена Білова, — сказала вона з такою впевненістю, що я відчула, як серце стискається. — Марія. І невдовзі Білова стане моїм. Одне моє слово — і ти більше не працюєш у мого нареченого.

— Нареченого? — я ледве вимовила ці слова, відчуваючи, як мене знову починає нудити. Я ледве стояла на ногах, і все навколо почало крутитися. Я не могла цього витримати.

— Я знову побігла до туалету, не маючи сил навіть відповісти.

— Було не приємно познайомитись, бувай, — промовила вона, вишкірившись, і вийшла з вбиральні.

Я не знаю, скільки я провела біля унітазу — 20 хвилин, може більше. Я була вдячна, що Артем не пішов за мною, не хочеться йому все пояснювати. Це було б занадто.

Коли я, нарешті, поверталася з туалету, то відчула погляд Білова. Він стояв в залі і, схоже, з цікавістю мене розглядав. Я одразу відвернулася, намагаючись не показати, як мені боляче.

“Ти ніколи не побачиш, як я плачу через тебе, Білов,” — подумала я, намагаючись контролювати себе.

Я повернулася до свого столика, де мене чекав Артем.

— Все добре? — запитав він, з ознаками турботи на обличчі.

— Вибач, так, але мені вже час йти, — сказала я, злегка притискаючи до себе сумку.

— Ти дуже бліда, може, тобі в лікарню? — запропонував він, дивлячись на мене з занепокоєнням.

— Ні, мені справді просто треба поспати, я дуже втомилася за сьогодні, — відповіла я, намагаючись виглядати переконливо.

— Добре, але я поїду з тобою, — він не здавався.

— Ні, не треба. Справді, зі мною все добре, — сказала я, намагаючись підняти погляд.

— Гаразд, — він кивнув, а потім покликав офіціанта.

— Оплата готівкою чи картою? — запитав офіціант.

— Картою, — відповів Артем, і офіціант приніс термінал.

Артем розрахувався за вечерю, допоміг мені вдягнутися, і ми вийшли з цього жахливого місця. Все ще не покидав нас погляд Білова, я подумала: “Невже йому була не цікава власна наречена? Чи він просто чекав, поки я нарешті піду  звідси, що не зратувати його. 

Артем повів мене до машини.

— Дякую, це був приємний вечір, — сказав він, поглядаючи на мене з розумінням.

— Так, — відповіла я без емоцій. — До зустрічі.

Я швидко сказала: “До зустрічі”, закрила перед ним двері і поїхала. Як я доїхала додому і впала на ліжко, я вже не пам’ятаю.