Юрій Гурін - Закоханий з Едемії, Юрій Гурін

Курорт Агадір

Він постояв ще кілька хвилин, роздивляючись навкруги, потім узяв рюкзак і пішов до свого готелю. Майже тиждень подорожі та тисячі кілометрів зробили свою справу й уже хотілося лише просто покупатися в океані й нікуди не поспішати.

Наступного ранку, добряче виспавшись і поснідавши в головному ресторані, він подався до океану. В Агадірі є одна головна бухта міста, яка вільна від забудови і є спільною для усіх відпочиваючих як місцевих, так і туристів. Тому звично усамітнитися на затишному невеличкому пляжі під парасолькою, лежачи на лежаку та попиваючи коктейль, тут не вийде.

Пляж відкритий і у вихідні заповнений місцевими, які грають здебільшого у футбол. Це ще одна особливість марокканців, футбол вони обожнюють, і Бадр Ель-Каддурі, який скільки років добре грав у київському «Динамо», тому зайве підтвердження. Ще однією несподіванкою стало враження від океану — він тут більше схожий на якесь велике море. Вода виявилася не надто чистою та прохолодною. Словом, для пляжного відпочинку Агадір — це точно не найкраще місце. Мирослав цього дня накупався досхочу, розуміючи, що на пляж буде ходити нечасто.

Після обіду Мирослав зайняв лежак із парасолькою в басейні поряд із готелем. Тут виявилося навіть ліпше. Вода тепліша та чистіша, навкруги зелень, усі зручності, а басейн великий та й не надто галасливий.

Через якийсь час підійшла група відпочивальників. По розмові Мирослав зрозумів, що французів. Вони, схоже, уже були тут до обіду, бо своєю поведінкою виказували, що це їхні місця. Жіночки, яким по віку ближче до сорока, спокійнісінько оголили свої груди і як ні в чому не бувало повлягалися на свої зручні лежаки з матрацами, покритими довжелезними пляжними полотенцями.

Взагалі відпочивати топлес — це норма для багатьох європейських країн, але тут, у Марокко, ця традиція виглядала трішки дивно. Схоже, жіночки навмисно демонстрували свою свободу від упереджень. Одна з жіночок якось досить відверто поглянула на Мирослава, прямо йому у вічі. Стало аж трішки ніяково. Мирослав кивнув, ніби вітаючись, жіночка зробила вигляд, що не помітила й відвернулася.

Наступного ранку він відправився на риболовлю. Група виявилася міжнародною — було три французи, два англійці, два поляки і він, усього восьмеро чоловіків. Сьогоднішній гід привітався, ним виявився чоловік років тридцяти на ім’я Маітре. Мирослав вирішив половити сардину, бо саме марокканські вважаються найсмачнішими. Риболовля виявилася успішною, і з гарним настроєм після обіду Мирослав знову пішов до басейну.

Француженки вже лежали на лежаках, повиставлявши свої не надто привабливі груди. Цього разу вони привіталися, а коли дізналися, що він володію французькою, зраділи й стали мило спілкуватися, майже, як із другом. У французів є одна особливість, вони страшенно люблять усе своє, тому, почувши рідну мову, вони розслабляються і починають ставитися, як до своїх.

Увечері Мирослав пішов у бар. Виявилося, троє французів-рибалок були із цього готелю. Вони одразу покликали його до столу, потім прийшли їхні друзі, а трішки згодом і ці дві жіночки з басейну. Вони метушилися, активно щось розповідали, підходили, замовляли випивку, прибігали закохані підлітки — їхні діти, схоже, у них розігрувалися перші любовні драми, словом, звичайнісіньке життя французької компанії на відпочинку.

Дні невпинно пролітали. Мирослав ще встиг накататися на віндсерфінгу — бухта Агадіру для цього непогано підходить, але не на великій дошці, а на меншій. Більше ця розвага підходить для дітей, але його та багатьох інших це не зупиняло. Сама бухта неглибока й потрібно заходити далеко в океан, щоб поплавати, але, піймавши хвилю, можна досить довго летіти на дошці, майже вилітаючи на самісінький берег.

Вечори зазвичай Мирослав проводив у барі зі своїми новими знайомими французами. Дуже цікавий народ французи, Мирославу вони завжди подобалися. Особливо йому запам’яталась одна дівчина, її звали Аделіною й вона планувала стати екологом. Вона з такою впевненістю розповідала про необхідність оберігати довкілля від забруднення, що Мирослав та й усі інші їй щиро вірили. У нас також багато про це говорять, всі ніби кивають погоджуючись, але розуміють, що це ніби якийсь необхідний фон, просто так треба, про це модно говорити, але всі розуміють, що ніхто всерйоз ці заяви не сприймає. Ця молода француженка говорила геть інакше, вона вірила в те, про що говорила, і, схоже, вона буде йти у своїх переконаннях до кінця. Присутні про це знали і підтримували її. Дивно спостерігати за такими особливими людьми.

Тиждень пролетів швидко, а курорт Агадір запам’ятався зеленню та пальмами, чистими вуличками й безпечністю, а так цілком звичне місто.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍