Полiна Крисак - Вкрадений вантаж, Полiна Крисак

- Ви мали рацію. Ті, хто напав на наш вантаж, учора були спіймані й покарані. - Промовив Кирило.
- Але я все одно не розумію, до чого тут хлопець вашої подруги. - Роман перевів погляд з мене на Христину. - Де тут логіка? Як він може бути причетний до нашого вантажу.
- Стосунків він може не яких і не мати, але як я вже сказала, вирішуємо загадки за хронологією. - І звертаючись до подруги, я запитала. - Ти зможеш пригадати, як він виглядав?
-Ні, у нього була звичайна зовнішність, нічого цікавого. - В ту мить, я почула автомобільний сигнал. 
Павло швидко вийшов на вулицю, а я підійшла до вікна, брати тільки повернулися в бік вікна. Щойно Павло почав відчиняти ворота, я побачила машину Едуарда Петровича. Виходячи на вулицю, я вже бачила Кушніра, він зі своєю охороною прямував до мене.
- Здрастуйте, Едуарде Петровичу. Ви до нас у гості? - Люб'язно поцікавилася я. 
- Доброго дня, Поліно Павлівно. Спочатку збирався в гості, а тепер напевно, по справі. - Він простягнув мені пакети. - Тут їжа, яку приготував Борис.
- Ваш шеф кухар, просто чарівник. Якби я була мільйонеркою, оселилася б у «Міському шармі». - Так називався один із готелів Куша, який розташовувався в центрі району, яким він керував.      
- Мені приємно це чути, але давайте обговоримо одну справу.
- Добре, пройдемо в будинок. - Запропонувала я.
- Давайте краще на терасі. 
- Є причина чи ви просто не хочете, щоб мої гості чули нашу розмову? 
- Ні я не проти, просто ваш будинок може прослуховуватися. - Я кивнула і вже за кілька хвилин ми сиділи на терасі.
- Сьогодні в місті я бачив Степанова Артема. - Ці слова прозвучали як грім серед ясного дня. На моєму обличчі відбилося здивування, Павло виявив роздратування, а Христина, Роман і Кирило перебували в подиві.
- А хто такий цей Артем Степанов? - Вирішила запитати Христина, оскільки під час цієї історії вона їздила на відпочинок. 
- Павле, розкажи їм. - Промовила я, мій голос здригнувся, адже в мене не було сил ще раз розповідати цю історію.
- Артем був помічником батька Поліни, керував його фінансами. Одного разу Володимир Павлович запідозрив, що Степанов краде і передає нашим конкурентам якусь інформацію. Коли Артем зрозумів, що його викрили, він підлаштував автокатастрофу. - Павло замовк, згадувати все це було так боляче, що я з усіх сил намагалася приховати сльози. - І коли ми поховали Володимира Павловича... - Я його перебила.
- Це стало для мене величезним ударом, спочатку я не могла зрозуміти, хто стоїть за цим. Але провівши власне розслідування, дізналася, що саме Артем винен у його смерті, мій гнів і горе були невимовними. Незважаючи на те, що він спробував виправдатися, і стверджував, що все це не він, що його підставили, я все одно йому не вірила, але змилувалася. Він обіцяв виїхати з міста і більше ніколи не повертатися. Але видно, життя його нічому не вчить. - Останнє, я сказала з насмішкою.
- І як цей Степанов пов'язаний із нашим вантажем?
- А ось це ми сьогодні і дізнаємося. 

Увечері я вирішив піти прогулятися. Завтра ми покинемо це місто, а коли нас схоплять, буде вже пізно, або не здогадаються, у чому я впевнений на сто відсотків. Проходячи біля стійки реєстрації, я почув розмову двох людей. 
- Чув новину? - Сказав перший.
- Ти з приводу Принцеси. - Відповів другий.
- Угу, кажуть, вона згадала злодія, і завтра піде в поліцію.
 - Та ти що. Не пощастило хлопцеві. 
Решту розмови я вже не чув, мені потрібно було діяти, інакше все коту під хвіст. І не придумавши нічого кращого, я вирішив убити її сам.
Роздобувши потрібне обладнання, я попрямував до Поліни Павлівни. Я не міг ще раз допустити поразки, не міг знову програти. Та й, у той момент я не особливо думав, просто слідував інстинкту загноного звіра.   
Приїхавши на ділянку, я попрямував у двір. Подивившись усі вікна, я нікого не побачив. Зламавши вхідні двері, кинувся на верх. Зайшовши в кімнату, де відпочивала Поліна, і прибравши ковдру, я побачив його.
- Ти? - Тільки й зміг вимовити я, а потім провалився в сон.