Емілі Теш - Трохи відчайдушної слави, Емілі Теш

невидимі течії простору-часу, інакше вас би кинули у випадковому напрямку, наче ви потрапили у просторову пастку. Річкові пороги, як колись назвав це дядько Джоле; а потім на мить він виглядав старшим і неймовірно сумним.

Чотири двигуни, що стримано гуділи, були набагато більші за один стрибковий хак.

Тремтіння, що пронизало Кіру, більше нагадувало радість, ніж страх.

Вона стрибнула.

Гравітація майже нічого не значила в просторі між чотирма двигунами. Аві намагався сказати Кірі, що робити, розповідаючи про петлі зворотного зв’язку та колодязі спотворень. Кіра сказала: «Вам потрібно побачити це принаймні раз, щоб переконатися, чи не так?» Магі сказав те саме про запуск Судного дня: він змусив мене запустити його кілька разів, а потім…

Аві похмуро подивився, а потім сказав: «Так».

«Не хвилюйся про це. Залиш це мені».

«Якщо ти помреш…»

— Не помру, — сказала Кіра. «Я не можу».

Ферокс був найближчим. Кіра простягнула руку до двигуна і дозволила йому потягнути її вбік. Світіння мерехтіло в реальності й виходило з нього пульсуючим паттерном, подібним до серцебиття, і Кіра відчула, як імпульси проносяться по ній з точковими відчуттями привидів, зеленим світлом і колючими змінами температури і, нарешті, кільцем беззвучного шуму. Людське тіло не могло справді сприйняти те, що відбувається під час проходу через тіньовий простір, але воно пробувало.

Відбитися. Відбитися. Відбитися. Туди.

Кіра відштовхнулася від пружного пояса небуття, який існував лише частку секунди, перш ніж впасти у засмоктуючий колодязь, який виплюнув би її прямо в пащу двигуна Ферокса. Її зір замерехтів, і вона побачила, як падає та летить через простір, як її власне сухорляве довгоноге тіло було видно з двох сторін одночасно, коли вони пропливали одне повз одного: розкол часу, віддзеркалення. Їй перехопило подих, коли вона торкнулася стіни печери під кутом, звідки вона почала, на мить поза межами найгіршого поля викривлень, але вона не чекала: тепер вона була навколо двигуна Августи, а їй потрібно було бути під полем двигуна Віктрікса. Вона дозволила собі впасти назад і в потік швидких імпульсів Августи «один-два-три», який відрізнявся від схеми Ферокса та іншого ланцюга викривлень, і дозволила йому віднести її до центру печери. Все її тіло палало від руху. Вона відчула момент, коли велика повільна хвиля двигуна «Скіфіки» спробувала вхопити її з іншого боку, перевернулася, витягнула ноги і…

полетіла…

Майже прямо на один з кабелів під напругою, які забезпечували вихід енергії від чотирьох двигунів, з’єднаних разом. Кіра крикнула і вирвала руку з того місця, де вона інстинктивно намагалася вхопитися за стійку люльки двигуна Віктрікса, щоб уникнути небезпеки, яка мала б її вбити. Кабель пройшов поряд з її обличчям у кількох сантиметрах.

Вона приземлилася купою на дно печери під двигуном Віктрікс і розреготалася.

Політ був як поштовх радості від удару по обличчю воїна-орка Аві. Річкові пороги. Серце Кіри калатало. Вона почувалася чудово.

Вхід, через який вона піднялася, тепер був шахтою в стелі. Кіра постукала по навушнику, який дав їй Аві. «Я закінчила», — сказала вона. «Звідси легко».

Через мить голос Аві сказав їй на вухо: «Ти справді божевільна».

Кіра навіть не могла знайти його дратуючим. Їй довелося проковтнути сміх, щоб відповісти: «Шість хвилин, пам’ятай. Я скажу тобі, коли рухатись».

Припаркований військовий корабель був оголений. Його броню зняли ще до народження Кіри. Але патріоти Геї не змогли змусити себе демонтувати смугу передньої броні, позначену назвою: TE-66 ВІКТРІКС, літерами вдвічі вищими за Кіру. Під ними на каркасі корабля залишився висіти нерівний шматок металу, на якому був зображений символ Віктрікс — крилатої жінки. Її велетенське обличчя дивилося на Кіру з тіні, суворе й мовчазне. Єдине світло виходило від мерехтіння зеленого в тунелі позаду Кіра, що вів до тіньових двигунів у центрі станції.

Кіра не дала собі зупинитися. Вона перебиралася через залишки передніх корпусів зброї, генераторів зовнішнього щита та кріплення сонячних вітрил, поки не знайшла тріснутий шлюз. Аві викопав схему, щоб показати їй: це був шлях до мостика.

Кіра різко відчинила внутрішній люк, притиснувшись ногами до однієї стулки замку та спиною до іншої. Вона провалилася крізь нього, коли він розлетівся, і шматок металу з гуркотом ударив по палубі поруч із нею. Звук був дуже гучним. Кіра завмерла.

Але нічого не сталося. Тьмяне аварійне світло почало світитися навколо неї непевним червонуватим відтінком. Кіра уявила те, що вона бачила ззовні: Віктрікс нахилився носом до центру станції. Шлях, який їй потрібно було пройти, технічно був вгору, але зараз він відчувався так, ніби вона йшла вниз.

Вона пішла по схилу коридору, поки той не повернув. Аварійне освітлення слідувало за нею. Кіра хотіла, щоб його не було, хоча було неможливо уявити, що хтось опиниться в цій частині порожнього дредноута. Червоні блискітки продовжували привертати її увагу. Навіть її дихання було занадто гучним.

«Я тут», — прошепотіла вона, підійшовши до мостика. «Що мені робити?»

«Допоміжне живлення», — сказав Аві їй на вухо. «Зліва — розбий скло, руку на тарілку».

Скло вже було розбите. На підлозі навколо ніг Кіри лежали осколки, коли вона поклала руку на чорний відбиток долоні на стіні позаду того місця, де він був. Вона почула — напіввідчула — гудіння у відповідь, коли торкнулася місця. Червоне аварійне освітлення засвітилося наче трохи яскравіше. «Що тепер?»

«Консоль інженерного мосту. Прямо перед вами. Під носом у адмірала».

Кіра зрозуміла, що він мав на увазі. Місток дредноута був побудований таким чином, щоб хтось, хто сидить у кріслі на задній платформі, міг миттєво бачити все, що відбувається, і встановлювати зоровий контакт з усіма, з ким йому потрібно поговорити. Консоль, яку мав на увазі Avi, була прямо під нею. Коли вона торкнулася її, низка вогнів ожила. Одна з них спалахувала знайомою загальною схемою: Повідомлення. Кіра насупилася й торкнулася його.

«Що ти робиш!»

«…стон. Повторюю, це адмірал Елора Марстон, TE-66 Віктрікс». Жіночий голос. Кіра стояла на місці. Елора. Хіба вона не знала цього імені?

Ім’я на фотографії в кабінеті Джола: генетична мати Кіри, справа. Але вона була лише молодшим офіцером. Дядько Джоле сказав їм це. Отже Елора була адміралом терранської експедиції. У командній структурі Геї не було багато жінок з рангом вище сержанта. Таких було лише кілька, і однією з них була сержант Сіф у дитячій кімнаті, у званні ввічливості.

Голос урвався у вереск, а потім почав знову: «…iкс. Викрадачі взяли під контроль кормове озброєння та ангар для дротиків. Мій 2IC і системний начальник були підпорядковані. Офіцери Нгуєн і Вільнов мертві. Я заблокувала місток. Я спробую…”

Ще один вереск пошкодження на записі.

— Тіньовий двигун, — важко задихалася адмірал Марстон. «Якщо ці дурні діди хочуть відновити війну зараз,