Нікколо Макіавеллі - Про військове мистецтво, Нікколо Макіавеллі

горю бажанням подивитися на нього в справі. Я ні за що в світі не хотів би, щоб ви були Фабієм Максимом, уникали б ворога і відкладали бій. Я б обурювався вами ще більше, ніж римляни Фабієм.

ФАБРІЦІО. З цього приводу не хвилюйтеся. Хіба ви не чуєте грому гармат? Наші відкрили вогонь, але заподіяли ворогові лише незначної шкоди. Запасні веліти виступають тепер разом з легкою кіннотою і з криком відчаю кидаються на ворога, розсипаючись якомога ширше. Ворожа артилерія дала один залп, але снаряди пронеслися через голови нашої піхоти і не заподіяли їй ніякої шкоди. Щоб перешкодити їй вистрілити вдруге, наші веліти і кіннота вже напали на неї, ворог рушив їм назустріч, і як нашим, так і ворожим гарматам доводиться замовкнути.

Подивіться, як мужньо б’ються наші воїни, яка міцна в них дисципліна, вироблена постійними військовими вправами і вірою у військо, яке йде за ними слідом. Ось воно мірним своїм кроком, в повному бойовому порядку виступає разом з важкою кіннотою назустріч противнику. Наша артилерія, щоб пропустити його, відходить на місця, щойно очищені велітами. Полководець надихає воїнів, обіцяючи їм вірну перемогу. Ви бачите, що веліти і легка кіннота відійшли, розташувалися по боках військ і вичікують, чи не можна налетіти на противника з флангу.

Ось війська зійшлися! Подивіться, з якою мужністю і мовчанкою наші витримали удар ворога; полководець віддав важкій кінноті наказ тільки підтримувати піхоту, не наступаючи самій і не віддаляючись від піхотних ліній. Бачили ви, як наша легка кіннота вдарила по загону ворожих стрільців, які хотіли зайти нам у фланг, як кинулися їм на допомогу ескадрони противника і як стрілки, затиснуті між двох колон атак, не в змозі були відкрити вогонь і відступають за лінію своїх батальйонів? Дивіться, з якою люттю вражають противника наші піки, а важка піхота з обох боків зблизилася настільки, що пікінери вже не можуть працювати, і, за правилами нашої бойової побудови, вони повільно відступають крізь ряди добре озброєних солдатів.

Тим часом великий загін ворожої важкої кінноти зім’яв наших жандармів на лівому крилі. Наші, твердо дотримуючись правил, відступили під захист запасних пік, відновили з їх допомогою бій і відтіснили супротивника, перебивши у нього безліч людей. Тим часом діючі піки передніх батальйонів пройшли назад крізь ряди піхоти, і тепер в бій вступають щитоносці. Дивіться, з якою доблестю, упевненістю і легкістю вони знищують ворога! Хіба ви не бачите, що ряди в бою так зімкнулися, що солдатам тільки з великими труднощами вдається впралятися мечами? Дивіться, з якою безсилою злобою вмирають вороги. Адже вони озброєні тільки піками і мечами, а щитів у них немає. Піка марна, бо занадто довга, меч безсилий проти найсильнішого озброєння наших воїнів, і ворожі солдати частково падають убитими або пораненими, частково рятуються втечею. Вони біжать і на правому, і на лівому крилі. Перемога за нами!

Як щасливо пройшла битва, чи не правда? Скажу тільки, що я був би набагато щасливішим, якби мені судилося бачити цей бій насправді. Зауважте, що мені навіть не довелося посилати в справу ні другу, ні третю лінію військ; ворог переможений силами однієї першої. Ось все, що я міг вам сказати, і хочу тільки запитати: чи все вам ясно?

ЛУЇДЖІ. Ви перемогли так стрімко, що я ще не можу отямитися від захоплення. Я такий приголомшений, що навіть не можу сказати, чи залишилися у мене які-небудь сумніви чи ні. Моя віра у вашу мудрість не має меж, але я все ж дозволю собі висловити те, що мені спадає на думку. Скажіть насамперед: чому ваша артилерія стріляла тільки один раз? Чому ви відразу повели її назад і більше про неї не згадували? Мені здається далі, що ви занадто легко розпорядилися ворожими гарматами, змушуючи їх стріляти занадто високо; це, звичайно, цілком можливо, але ж буває, і, ймовірно, часто, що ядра б’ють прямо по вашим солдатам. Що ж ви стали б тоді робити?

Якщо вже я заговорив про артилерію, я скажу вам про це все, щоб вичерпати своє питання і більше до цього не повертатися. Я часто чув зневажливі відгуки про озброєння і бойовий порядок древніх. При цьому зазвичай говорять, що в наші дні ці війська були б недостатніми і, мабуть, навіть зовсім марними перед міццю артилерійського вогню, який знищує найглибший стрій і пробиває найпотужніші лати. Прихильники цієї думки вважають божевіллям вводити бойове шикування, яке все одно не може встояти, і мучитися під вагою зброї, яка все одно не в змозі тебе захистити.

ФАБРІЦІО. Ваше питання стосується дуже багатьох речей і вимагає тому докладної відповіді. Вірно, що я наказав своїй артилерії вистрілити тільки один раз, та й те не без коливань. Річ у тім, що для мене набагато важливіше захиститися від ворожих ядер, ніж вражати супротивника своїми. Ви маєте знати, що врятуватися від артилерійського вогню можна тільки двома способами: треба поставити війська в таке місце, куди ядро не долетить, або укрити їх за стіною або валом. Інших засобів немає, та й перші вдадуться тільки в разі особливої міцності вала або стіни. Полководець, який наважився на бій, не може ні укрити своє військо, ні поставити його в таке місце, де ядра його не дістануть.

Оскільки не можна захиститися від гармат, треба знайти засіб терпіти від них якомога менше шкоди. Засіб є тільки один — захопити їх відразу. Для цього треба стрімко кинутися врозтіч, а не наступати повільно і густими рядами. Швидкість удару не дозволить ворогові вистрілити вдруге, а втрати за розсипного строю будуть найменшими. Такий рух неможливий для військової частини, вишикуваної по-бойовому. Якщо вона біжить, ряди руйнуються, а коли колона йде безладно, то ворогові не доводиться витрачати сили на те, щоб її розсіяти, тому що вона розсипається сама. Я побудував своє військо із розрахунком досягти подвійної мети: розташувавши на крилах по 1000 велітів, я наказав їм відразу ж, після того як наша артилерія вистрілить, кинутися разом з легкою кіннотою на ворожі гармати. Я не велів своїй артилерії стріляти вдруге саме тому, що не хотів дати ворогові зайвий час: адже неможливо самому вигравати час і разом з тим не дозволити цього іншому.

Я не продовжував обстріл з тієї ж причини, через яку не наважувався стріляти з самого початку, — саме тому, що боявся, аби ворог