Даніїл Овечко - Від півночі на південь, Даніїл Овечко

— А? Де? — сонце вже майже сіло, в сутінковій темряві те, що ховалося в тіні, розгледіти було складно.

— Та он! Білі крапки, мов очі! Я звичайно не боюся хижаків, вовків ми вже почули б, більше варіантів у мене немає. — злегка задкуючи відповів Венрум, але один необережний крок на гілку і та з дзвінким тріском переламалася в той же момент пара крапок поворухнулася. Ще за мить вони вже опинилися майже перед обличчям людини і ще момент, після якого на нього накинулася сіра рись, поваливши людину на тверду землю.

— Та ти що? Не впізнав мою Рішу за її добрими очами? — засміялася Вічі і швидко відвела свого вихованця від чоловіка, який від страху вже заплющив очі, затримав подих і прикрив обличчя руками.

— Та годі вам уже! Я сама табір будую? Зберіть хоча б дрова для багаття! А Венрум взагалі міг би вже заварювати казан води. — сердито гукнула на них Оріса.

— Так, вибач. Ріша просто захищала мене. Давайте мелодію зіграю вам? — із сідельних сумок Вічі дістала скрипку та смичок.

— О, а ти вмієш? — зацікавлено дівчина кинула свою справу та підійшла поближче до ферарії.

— Так, щоправда, я не оцінив. — трусячись відповів Венрум, косо подивившись на рись, яка лише гаркнула у відповідь.

— Так, у нас в селі багато хто вміє грати на музичних інструментах.

— Тоді я із задоволенням послухаю! А Венрум нехай займеться ділом – приготує вечерю! Ну, давай. — Оріса навмостилася на пні біля вогнища і склавши руки на колінах приготувалася слухати.

— Добре, тоді починаю. — ферарія зробила глибокий вдих і з видихом почала спокійну, як тихе море, мелодію, вона зрідка перетікала в легкий вітер, але потім знову опускалася в тихі, але швидкі ноти, додаючи доречну динаміку всієї мелодії.

Заворожені цими звуками, для трійці їжа приготувалася в мить ока, а навколишня темрява здавалася не невідомістю, а захисним куполом, від проблем, що чекали їх за темними стінами навколишнього світу. Коли Вічі закінчила музику, Оріса натхненно підвелася на ноги і енергійнопоплескала в долоні.

— Ти справді добре граєш! Тепер ти мені подобаєшся ще більше!

— Дякую, це була моя улюблена мелодія. — Вічі зніяковіло опустила голову і оглянула скрипку.

— Так, не так погано, як тоді, у таверні. Я тоді мало не заснув, а тут просто музика для душі. — приєднався Венрум, тільки-но прибравши сковорідку зі стейком з вогню. — Зараз охолоне і можемо перекусити.

— Не часто від тебе можна похвалу почути. Раніше ти лише критикував, чи просто говорив "непогано". — зауважила стара подруга.

— Іноді я сильно впадаю у почуття. Доречі, я помітив невелику грядку цибулі, думаю, можна порізати стебло до м'яса, для смаку.

— Хороша ідея, щодо похідної їжі на тебе завжди можна покластися! — вигукнула сріблоласа.

— Цибуля? Я чула про таке, але пробувала лише один раз в житті. Чи можна мені спробувати його окремо? — Підскочила ферарія за Венрумом.

— Ну, так, гадаю, ніхто не образиться. — людина дістала ножа і обережно підрізала кілька стебел. Потім вони взялися до вечері. Варто зауважити, що Ріша не дуже була рада добавкам до м'яса, тому демонстративно відверталася за будь-якої спроби дівчини пригостити вихованця.

Вночі Вічі та Оріса поділили охорону сну між собою. Венрум теж хотів допомогти, але аж сильно не подобалася дівчатам ідея залишати його без нагляду. Втім, його довго вмовляти не довелося, погодившись з планом він і Вічі пішли спати, доки Оріса охороняла їхній сон. Ближче до світанку, ферарія, яка вже давно змінила подругу, вже не витримувала безсоння і вирішила, що раз скоро вставати, то можна і подрімати. За що вранці і отримала догану.

Після швидкого сніданку залишками вечері вони знову продовжили свій шлях, сподіваючись, що до обіду встигнуть доїхати до села.

Кілька годин їзди, і на горизонті, на узліссі густого, болотного лісу, вже з'явилися сірі будиночки, а ще далі, поміж ними стояла трьохповерхова, явно не по тутешній архітектурі, будівля з куполоподібними дахами, по центру яких розвивалися сині прапори, із золотим кінним лучником. У деяких димарів у селі йшов ледь видний на небесному тлі білуватий дим, підказуючи мандрівникам, що цивіліщація зовсім близько і теплі стіни, що захищають від вітру та дощу, і смачна їжа чекають на подорожніх.

Але раптом, Оріса зупинилася і полізла у сідельні сумки, активно щось шукаючи там.

— Що сталося? Загубила щось на тому пагорбі?

— Та ні, ми ж не хочемо налякати сільських? Потрібно показати, що ми не якісь розбійники. — згодом вона вирвала з глибин сумки згорток синьої тканини, а потім розгорнула його. Це виявився той самий прапор, що майорить на невеликій фортеці в селі. Вона одягла прапор на свій спис і виставивши його над головами друзів очолила їхню групу.

— А ну так. Я вже й забув, що якщо не хочеш проблем, познач себе ще до прибуття. — розуміючи, кивнув чоловік ферарії і пішов за подругою.

— Гей, Венруме, а ти ще пам'ятаєш гімн нашого загону?

— Ці безглузді слова ніколи не покинуть мою голову, навіть якщо захочу.

— Чудово, тоді підспівуй!

Ми хоробрі воїни, звірів ведемо з собою! І під вогнем зрадників ми скачемо з ними в бій! Не страшні нам ні полон, ні смерть у бою, коли під боком вірний звір!

І навіть якщо ворог біжить чи наступає, не бійся і життя йому ввір! — далі Венрум і справді приєднався до співу — Бо він зі мною, товариш та опора!

І в хитрій тактиці підкаже, і в жорстокій битві підсобить! І навіть, якщо мене ранять, хвостатий, вірний друг без допомоги не полишить.

   — Вічі, ти теж приєднуйся, слова можна і вгадати! — підбадьорив її Венрум. 

— Жодної поваги, Венруме! — весело пожартувала Оріса.

Зайняті піснею, вони й не помітили, як незабаром дісталися Чудозвірська.

Вони проїхали через дерев'яну арочну браму на територію поселення. Люди тут виглядали менш заможно, ніж у місті, але усмішки та радісні вітання при зустрічі мандрівників яскраво вирізнялися на тлі Альфіціана.