Валерія Оквітань - Фермерська романтика, Валерія Оквітань

Розділ 12

Вертались з гостей дівчата пізно. На небі вже місяць яскраво світив, але вони, будучи під дією безлактозного, проте алкогольного напою, яке дуже швидко паморочило голову, не мали коли милуватися красою природи. 

А от ними милувалися, точніше намагались це зробити. І не зовсім ними обома, а скоріше Тасею.

— Ой йой, які кралечки… Компанія не потрібна, дівчатка? — приєднався до них незнайомий чоловік, йдучи принципово з Тасіного боку.

— Не потрібна, — чітко вимовила Ольга. — Йди своєю дорогою, Артемчику.

Дівчину здивувала така агресія з боку Олі, але якщо вона так говорила з ним, то скоріш за все мала на те підстави, все-таки вони краще знали один одного.

— Як я можу? — розтягуючи голосні, заперечив він. 

Здавалося, що він поглядом сканував незнайому йому дівчину. Дивився так, ніби вона була якоюсь диковинкою. Дівчат ніколи не бачив чи що? 

Місячне сяйво дозволило Тасі розглянути його. Вони були майже однакового зросту. Він посміхався їй, не звертаючи уваги на колючки, які в нього запускала Оля.

— Мене виховував твій чоловік. А він вчив мене жінок не залишати одних вночі посеред вулиці, — Артем пригладив своє волосся, відкриваючи прекрасний вигляд на своє обличчя, яке, здавалося, було повністю вкритим дрібним ластовинням. 

— Мій чоловік погано тебе виховував, якщо не навчив правильно сприймати жіноче “ні”, — пирхнула жінка.

— Оль, помовчи, я підійшов познайомитись з цією прекрасною леді. Мене звуть Артем, — вони мусили зупинитись, бо хлопчина обійшов дівчат, загороджуючи їм прохід. Сам він галантно нахилився, простягаючи Тасі руку, аби та  вклала свою. Дівчина спочатку глянула на нього як на блаженного, а потім, після того, як Оля сказала, що варто зробити те, чого він чекав, бо не відчепиться, таки вклала хлопцю свою руку.

Він натомість миттєво притиснувся до неї губами.

— А вас як звати, прекрасна незнайомко? — мелодійний тон здавався Тасі насмішкою, тому вона не задумуючись ляпнула перше, що прийшло їй до голови. — Клава.

Оля закашлялась, а Тася для впевненості повторила:

— Клавдія.

— Яке у вас рідкісне ім’я. Зараз таке вже й не зустрінеш, — смітив коментарями Артем. — Може вас провести, Клаво? Де ви живете?

Дівчата переглянулись, дивуючись його наполегливості. Хотів знати куди приходити, зрозуміла Тася. 

— У нас, — заявила її компаньйонка, хапаючи Тасю під лікоть. — Вона живе у нас. Січеш про що я?

— Ще скажи, що це Женьчина дівчина, бо ми обоє знаємо, що не Ярикова, —  поцікавився хлопець, але не відставав від них.

— А може й Женьчина, — хвацько відповіла вона, а в Тасі ледь очі з орбіт не повилітали. Ще що ще за заяви такі були? Адже ж не була вона його дівчиною. — Йди, Тьомику додому. Мама сваритись буде. Не світить тобі тут нічого.

— Сучка, — прошипів, дивуючи зміною свого ставлення до жінки. — Я все ж проведу.

  Він цідив слова крізь зуби, ніби його дратувала присутність Ольги.

Тасі не подобались настільки настирливі чоловіки, які не розуміли, коли варто було відступити. Адже сьогодні явно було видно, що вона не зацікавлена у нових знайомствах. Таїсія взагалі не була в них зацікавлена, а після зради нареченого тим паче.

А цей хлопець точно не мав ніякого гальма, яким міг би скористатись в такому моменті. Видно ж було, що він не повірив Олі, а тому вперто йшов поруч з ними.

Нахабності йому не займати. Поводився ніби король села. Видно було, що завжди отримував  те, що хотів. Від таких варто триматись якомога далі, бо вони будучи захоплені власними бажаннями завжди плюють на встановлені правила.

— Звідки ви до нас прибули? 

Ну ще б про погоду запитав. 

— З Києва, — ввічливо відповіла дівчина.

— То ви столична панянка, — протягнув хлопець, жбурляючи камінчик, що так доречно опинився під його ногами. Його оманливий тон міг би заплутати дівчат, але ледь прихована агресія видавала його з тельбухами. — Нечасто до нас заносить красивих дівчат.

Він облизнувся, оглядаючи її фігуру. 

Дівчина була в тоненькому літньому сарафанчику на бретелях, яке їй позичила Ольга, аби вона не ходила  в одному одязі увесь час, поки не знайдуться її речі. V-подібне декольте сукні відкривало досить пікантний вигляд на груди.

 — Як довго в цих краях пробудете?

Розмова не клеїлась. Дівчина не горіла ентузіазмом відповідати йому, але Артем, здавалося не помічав цього, продовжуючи ставити одне питання за іншим. Ольга не вмішувалась, даючи змогу Тасі розібратись з цим  самостійно. Але дівчина не поспішала проганяти наполегливого залицяльника, бо просто не вміла цього робити. 

Їй ще не доводилось відмовляти нікому, бо на неї раніше хлопці не звертали ніякої уваги. Тому Тася давно змирилась з тим, що Леонід мав бути один єдиним чоловіком в її житті, якому вона симпатизувала. Принаймні так було до цього моменту. До того, як він зрадив. Тепер вона  й сама нікого не хотіла бачити біля себе.

— Декілька днів.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍