Arachne - ТаЄмниця , Arachne

- Чому ти не можеш піти? — спитала вона з легким сумом у голосі. — Ти ж знаєш про картину і про мене більше, ніж будь-хто.

Натан повернувся до неї, і його погляд пом'якшав. Він підійшов ближче, зупинившись всього за крок від неї.

— Ти маєш зрозуміти, Астрае, — його голос був сповнений ніжності, — є речі, пов'язані тільки з тобою та твоєю спадщиною. Моя частина в цій історії закінчилася у той момент, коли я написав картину. Я вже зіграв свою роль і тепер моє місце тут. Тобі доведеться піти туди, куди я не можу піти.

Астрае кивнула, усвідомлюючи, що на його частку випала не менша відповідальність — бути тим, хто вказує на шлях, але не проходить його сам.

— Але пам'ятай одне, — додав Натан, торкаючись її плеча. - Ти вже не одна. У тебе є ті, хто боротиметься поруч, хто вірить у тебе. Ти сильніший, ніж думаєш, і в тебе є сила не лише захищати світи, а й зцілювати їх.

Астрае замислилася на мить, у її серці зростало почуття впевненості, незважаючи на те, що попереду на неї чекали невідомі випробування.

— Я не забуду твої слова, — тихо сказала вона. — Але якщо я знайду відповіді… ти знатимеш про це?

Натан усміхнувся, його очі іскрилися загадковою мудрістю.

— Світи пов'язані сильніше, ніж ти гадаєш. Якщо ти знайдеш істину, то вона знайде і мене.

Астрае зробила крок назад, її погляд звернувся до картини, яка все ще мерехтіла у світлі свічок. Вона знала, що попереду її чекає важка дорога, але тепер, завдяки Нтану, вона почувала себе підготовленою.

— Тоді я вирушаю, — сказала вона, її голос знову набув рішучості. - Я повернуся з відповідями.

Натан кивнув, і Астрае, глибоко зітхнувши, зробила крок до картини. Її пальці торкнулися полотна, і вона одразу відчула, як між нею і цим давнім твором мистецтва знову виник невидимий зв'язок. Полотно під її рукою ніби ожило, легке тремтіння пробігло по її шкірі, ніби картина сама відгукнулася на її дотик.

Погляд Астрае ковзав темними мазками і світлими відблисками, по тому, як тіні і світло переплелися в цьому дивному творі, розповідаючи свою історію. Вона побачила в картині щось нове, що раніше вислизало від її очей — стародавні символи, приховані в фарбах, і лінії, які тепер здавались їй дороговказами. Все це вказувало на портал між світами, який міг поєднати її з тим, що чекало попереду.

— Картина чекала на тебе всі ці роки, — тихо промовив Натан, ніби розуміючи, що вона бачить.

Секунди тяглися вічністю. В цей момент Астрае відчула, як повітря навколо неї почало згущуватися, простір ніби став щільнішим, а час повільнішим. Вона зробила крок ближче, і фарби картини почали іскритися, начебто туман піднімався з її поверхні.

— Не бійся, — почула вона голос Натана, що луною пролунав у голові. — Ти вже перетнула цей поріг. Тепер ти знаєш, що робити.

Астрае заплющила очі і поринула у свої думки, впускаючи в себе всі спогади про минуле та силу, яку їй довелося знайти. Цей крок був для неї вирішальним — вона знала, що не може повернутися назад, допоки не розкриє правду про свою долю і не захистить світи, що залежали від неї.

Зробивши останній глибокий вдих, вона дозволила собі розчинитися в картині, її тіло м'яко занурилося в полотно, начебто це було не просто полотно, а поверхня води, теплої і кличе. Картина оточила її зоряним сяйвом, і через мить, її вже не було - тільки слабкий відблиск світла залишився на полотні, перш ніж той знову став нерухомий.

Натан спостерігав за цим, не роблячи жодного кроку. Його очі, сповнені глибокої задуми, стежили за тим, як Астрае зникає в сяйві картини. У грудях у нього заворушилося почуття тривоги, але разом з ним прийшло й розуміння — їхня доля переплелася не випадково.

Він знав, що картина була більша, ніж просто його творіння. Вона була ключем до прихованих світів, яким він присвятив свої роки, не підозрюючи, що одного разу вони відкриються йому через принцесу. Тепер, коли вона пішла, світ навколо Натана здавався дивно порожнім, ніби саме час зупинився.

Повільно підійшов до картини, не відриваючи від неї погляду. Фарби ще мерехтіли, як залишкове свічення, а в глибині він бачив щось більше — відображення Астрае, що блукає десь серед зірок і галактик. Це була не просто її подорож, це була можливість для нього знайти відповіді на питання, які він ставив собі все життя.

Він обережно підняв руку і провів пальцями по краю рами, ніби перевіряючи, чи залишився той магічний зв'язок. Рама теплилася ледь помітним світлом, і Натан зрозумів, що вибір був за ним.

— Ти хочеш, щоб я пішов за тобою, — прошепотів він, ледве чутно, ніби звертаючись до картини.

Секунду він вагався, відчуваючи, як страх незвіданого сковує його. Але потім у його свідомості спливли слова Астрае: "Ти підеш зі мною?"

Він глибоко зітхнув, збираючись із духом, і, як і вона, зробив крок уперед. Його пальці повільно торкнулися поверхні полотна, і в ту ж мить спалах світла висвітлив кімнату. Простір навколо нього стиснувся, і наступної секунди він виявився втягнутий у нескінченний всесвіт, заповнений зірками і тінями, де почнеться його подорож разом з Астрае.

Тепер їхній шлях був спільним, і Натан знав, що попереду на них чекають таємниці, які змінять не тільки їхнє життя, а й долі всіх світів.