Іванна Желізна - Подарована Асмодею, Іванна Желізна

Розділ 14/Асмодей

— Містере Мерфі, як тільки ви посядете в крісло губернатора штату, нам потрібно буде розв'язати питання з судовою гілкою. Я не хочу зволікати з цим і маю впевнитися в тому, що судді працюватимуть з нами, — чиновник тільки дрібно закивав на мої слова. 

— Я зрозумів вас. Як тільки вибори завершаться, я призначу на посади потрібних нам людей. З вашою протекцією це не займе багато часу.

— Сподіваюся, що так і буде. 

На те, щоб пустити коріння в Джорджії мені знадобилося довгих півтора року кропіткої роботи. Але результат того вартує, бо захопивши владу в цьому штаті, я зможу потрохи просунутися південно-східним узбережжям, розширюючи свої володіння.  

Але зробити це було не так то і просто. Джорджія була умовно поділена між трьома угрупуваннями: Праведними, Зміями та кланом Якудзи. Їхні лідери між собою уклали союз, домовляючись про рівномірну торгівлю наркотиками та проституцією у стриптиз-клубах. І кілька років альянс був непорушним. Аж доки я не завітав до штату. 

Було б дурістю вважати, що мені так легко віддадуть владу. Тому я відразу запасся терпінням і навіть не здивувався, коли мою пропозицію прийняв тільки лідер Праведних. Решта голосно сміялась мені в обличчя, навіть не здогадуючись про те, яку вони роблять помилку. 

Щоб послабити силу угрупувань, я нацькував лідерів Якудзи та Зміїв один на одного. І вони почали битву, в якій не було переможців. Тільки два трупи, які не послухалися мене. А далі все просто. Я залишив своїм намісником лідера Праведних, якому більше не потрібно було ділити території. Всі хто вцілів після битви й так перейшли до нього. Єдине, я впровадив на ключові місця своїх людей, які спостерігатимуть за ситуацією та в разі чого не допустять заколоту. 

Коли кримінальний світ фактично вже належав мені, я перейшов до законодавчої влади. Підібрати потрібно кандидатуру було також не просто. Я шукав людину, якій  зможу довіряти й водночас нею керувати. А таких не багато. Кожен був жадібним до влади та автономії.

Та мені пощастило з Ніком Мерфі, який дуже сильно хотів посісти крісло губернатора Штату. І я надав протекцію, як йому, так і республіканській партії, яка через тиждень має перемогти на виборах. Далі вже справа за ними. Якщо не зможуть впоратися з поставленими обов’язками, то нам доведеться попрощатися.

Стосовно сенаторів Джорджії, то вони вже давно були куплені мною. Мені необхідні були свої люди у Конгресі. І чим більше їх там буде, тим краще. Тому я не шкодував ні коштів, ні зв’язків, ні залякувань. Будь-який метод, що призведе мене до бажаної цілі, завчасно є виправданим. 

І зрештою, що я зараз маю? Кримінальний світ мій. Законодавча влада, от-от опиниться в руках, цим самим надасть мені вплив на суддів та доступ до бюджету Штату. Тому зараз я готуюся до того, щоб офіційно заявити про свої права на Джорджію перед іншими лідерами, які починають здогадуватися про мою гру. 

Знаю, так легко вони це не визнають. Тому я й хотів передати постачу зброї до Атланти, щоб у разі чого захищатися. Але вона не доїхала. Той божевільний пацюк викрав її, чим зіпсував мої плани. І зараз я мушу поспішати з новою постачею, яку буде супроводжувати Тайпан для надійності. Джорджія має якомога швидше впасти, бо я на неї маю плани.

— Якщо ми один одного зрозуміли, то більше не буду вас затримувати, містере Мерфі. — Майбутній губернатор зрозумів мій натяк і швидко підвівся з-за столу. 

— Дуже дякую за особисту зустріч. Обіцяю, що ваша підтримка не буде марною. 

Як тільки за Мерфі зачинилися двері, я підвівся з-за столу і підійшов до Тайпана, який стояв позаду, роздивляючись краєвид з панорамного вікна. Вигляд його був напруженим. 

— Ти довіряєш йому?

— Ні, — відрізав я. — Зараз я нікому не можу довіряти.

— Навіть мені? — на запитання Тайпана я тільки підвів брову. У честь чого у нього виникли такі сумніви? 

— Ти інше. Вважай себе винятком з правила. Бо якби так не було, ти б завтра не супроводжував зброю. 

— Я це і так знав, але перевірити хотілося, — я закочую очі й ніяк не коментую слова свого протеже. 

Порівнявшись з Тайпаном, я також поглянув у вікно. З чотирнадцятого поверху можна було помилуватися сонячним Маямі, але мені зараз було не до краєвидів. Я спостерігав за тим, як охоронець Мерфі відчиняв перед ним двері автомобіля. 

— Як думаєш, що пацюк робитиме далі? 

— Важко передбачити, особливо, коли це хтось з наших. 

— І це мене найбільше дратує. Той хто годувався з моєї руки посмів мене вкусити…, — я в останнє кидаю погляд на авто Мерфі й відвертаюся. 

До наступної моєї зустрічі менше ніж година, потрібно поквапитися, щоб не змушувати чекати гостей з Японії. Та я не встигаю зробити й кроку, щоб відійти від панорамного вікна, як чую гучний вибух та виття сирен кількох автомобілів. 

— Твою ж…, — лається Тайпан і мене помалу накриває усвідомлення того, що щойно відбулося. 

Я різко повертаюся обличчям до вікна, щоб підтвердити здогадку. Автомобіль Мерфі палає яскравим вогнем. І я ніколи не повірю в те, що це випадковість. 

— Прокляття! — скло аж деренчить від сили удару, але болю в кулаці я не відчуваю. В мені зараз вирує демонська злість. — Хтось його навмисно підірвав. Хтось, хто знав про нашу зустріч і домовленість. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍