Олеся Лис - Таємниця Еванжеліни, Олеся Лис

Емерей буравить мене нечитаним поглядом, а я схрещую пальці під столом на удачу. Й несподівано отримую підтримку.

— Тео, а дівчина має рацію, — раптово встряє в нашу розмову доктор Ешлі. — До того ж це може допомогти їй все згадати.

Кидаю на лікаря вдячний погляд й отримую у відповідь підбадьорливу посмішку.

На кілька хвилин за столом запановує тиша, яка порушується лише методичним стукотом собачого хвоста по підлозі, мабуть, цуценя знову випрошує у Сета ласощі.

— Гаразд… — повільно, розтягуючи звуки, вимовляє Теодор. — Поговорю з майстром Дугі.

Від полегшення усміхаюся на всі тридцять два. Маленька перемога, але яка ж вона солодка. Так приємно врешті отримати хоч якусь ціль, напрямок, хоч щось, до чого можу рухатись, а не безцільно існувати. Схоже, в мене з’явилось таки “світло в кінці тунелю”. Й знову викликаю у Емерея непомірне здивування. Такої щирої радості він явно не очікував.

А в мене в голові уже крутяться плани на майбутнє. Читати, гадаю, навчуся швидко, головне літери запам'ятати. Сподіватимемося, що тут не так, як у азійських країнах: один ієрогліф позначає ціле слово, а то й кілька. Проте, є питання, які й окрім цього турбують: я нічого не знаю про світ, у який потрапила, країну, політичний устрій. І цю прогалину теж не завадило б заповнити.

Власне, про це теж повідомляю Емерея. Й цього разу він думає значно довше. А я з тривогою дивлюся на вперту складочку, що прорізала його перенісся, і в очікуванні стискаю кулаки. Не уявляю, що робитиму, якщо відхилить прохання. Няньчитись та освічувати мене навряд чи погодиться. Можливо хоч книги якісь порадить, я б і сама почитала, звісно, коли навчусь.

— Тат! — раптово подає голос Сет. — Нехай Ева зі мною ходить на уроки.

— І справді, Тео, — знову підтримує ідею доктор Ешлі. — Це слушна думка.

Закушую від напруження губу. Несподівана підтримка приємна та зворушлива. Я б «дякую» витиснула, але боюсь, що коли відкрию рота, розревусь від розчулення. Тому голосно шмигаю носом, в якому в вже почало щипати, й очікую, що буде далі. Пропозиція Сета така невинна й щира, що стискає серце. Й соромно стає, що користуюсь дитиною. Обманюю. Хоч і мимоволі. Зрештою, я їм відверто казала, що ніяка не Еванжеліна, вони самі не вірять…

Граф розгублено дивиться на цих несподіваних союзників і зітхає.

— Що ж. Нехай… — з видимим невдоволенням каже він. — Гадки не маю, навіщо тобі політологія, історія, природознавство. Більшість жінок вважають ці предмети нудними.

— Я так не вважаю, — поспішно заперечую, щоб не передумав. Сексизм у тоні зачіпає. Знав би він, з якого я світу, й на що здатні жінки… Проте забувати не варто, що тут махровий патріархат, це не двадцять перше сторіччя.

Граф скептично дивиться на мене, але нічого не каже. Вечеря закінчується вже у звичному для нас мовчанні, тільки ми з Сетом час від часу змовницьки переглядаємося, а лікар зиркає на нас із незрозумілою усмішкою.

— За одно і за Сетом приглянеш, — наприкінці трапези додає Теодор, грізно дивлячись на сина. — А то це бешкетник думає — я не знаю, що він іноді тікає з уроків…

Сет покаянно опускає голову, але я на секунду бачу в його очах якийсь бунтарський вогник, який, втім, відразу змінюється на погляд невинного ягняти. А цей хлопець зовсім непростий.

Від автора

Вітаю, мої любі! Сподіваюсь, за цей тиждень трохи розкрився Емерей та й сама Женя. Але найголовніше ще попереду, історія тільки розпочалась) За традицією, дякую вам за підтримку, за “серденька”, їх стало більше, а отже й книга вам все більше й більше подобається. І це не може не тішити.

А хто забув натиснути вподобайку, зараз саме час. І підписуйтесь на сторінку автора, щоб знати усі-усі новини.

З любов’ю, ваша Олеся!!!