Євгеній Шульженко - Гра почалась 2. Місто Сонця, Євгеній Шульженко

Хтось з дітей з темряви, кинув смолоскип в групу племені Вітрів. Палка з вогнем потрапила в спину Іллі. Він закричав від болю, відпустив руку Ксенії та впав на підлогу. Мілана та Ксенія познімали рюкзаки та почали хлопати ними по футболці хлопця, що вмить загорілась. Вогонь потушили, почали піднімати хлопця. Та з темряви вискочив собака, зупинився перед дітьми та почав голосно гарчати на них. Аня заверещала, закриваючи обличчя.

Мілана схопила Аню та потягнула вперед. Ксенія вхопила Іллю та прослідувала за Міланою. Собака ж почав кидатись на дітей, клацати зубами та розбризкувати слину.

- Біжіть вперед, - крикнув Ілля, піднявши палку, та почав махати перед собакою, - я не пущу цю тварюку. Швидко біжіть.

- Я не піду без тебе, - заплакала Ксенія, хоча сліз цієї дівчини ніхто ніколи й не бачив.

- Я прошу, біжіть, - крикнув Ілля, ніжно штовхнувши Ксенію вперед, - я затримаю, а потім дожену.

Мілана з Анею та Ксенією побігли вперед до «Блоку два», а Ілля залишився махаючи палкою та відволікаючи собаку від погоні. За перешкодою було погано чути, що ж відбувалось позаду. Але діти побачили яскраві плями сонця, що пробивалось через відкриті виїзди для автомобілів. Там же побачили Роню, який чекав загін, шукаючи їх переляканими очима. Побачивши Мілану та дівчат, він замахав руками, підзиваючи до себе.

Мілана в якийсь момент вирішила повернутись до Іллі, але почула за стіною багато голосів. Вони кричали «Хапай його», «Де мотузка?» та саме страшне, що ніяк не сподівалась почути «Нам потрібні діти». За якусь мить інші репліки зникли, та всі діти темряви почали разом голосно кричати та сміятись «Нам потрібні діти!», «Нам потрібні діти», «Нам потрібні діти!».

Загін дітей племені Вітрів чув кожне слово. Всередині все похололо від страху. Вони вже чули ці слова вчора від зграї дівчат з терміналу. Мілана знову згадала хлопців та дівчат на дорозі, які когось виглядали. Та зважаючи на все це, вони пішли саме цим шляхом – через критий повний темряви автомобільний майданчик. Все стало зрозуміло. Ілля дійсно мав рацію, їх загнали сюди як диких тварин, щоб виловити та взяти в полон.

- Швидко на вулицю, - крикнула дівчина, - ховаємось за дорогою, біля житлових будинків.

Діти не чекали додаткових інструкцій, всі розвернулись та вибігли на світло. Перебігли дорогу, побачили, що ніякого паркану немає. Відкривався двір між двома багатоповерховими будинками, за ним кущі та невелика будівля, напевно гараж. Заскочили за гараж та побачили декілька виступів. Мілана зразу ж згадала болдерінг. Це різновид скелелазіння, без страховки.  Крикнула дітям племені Вітрів лізти за нею. Схопилась виступу рукою, закинула ногу. Потім другою рукою підтягнулась, занесла іншу ногу. Так, поволі, боком вилізла на дах гаражу. Щоб вода не стікала з усіх сторін, на кінці даху були викладені борти з цегли. Якщо лягти, то за цими бортами не було нікого видно.

Загін поволі виліз на дах, впав на нього та почав переводити дихання. В цей же момент з критого автомобільного майданчику вискочили діти, та з криками, махаючи гумовими палицями, побігли у двір. Вони кричали та реготали, та, оббігши все навколо, вже спокійно повернулись до дороги. Діти племені Вітрів обережно виглянули через бортик гаражу. Дорогу було добре видно, а от тінь яка падала на гараж, надійно закривала наглядачів.

На дорозі, біля виїзду зібрався натовп. З темряви вийшов кремезний хлопець, тримаючи металеву трубу на плечі. Він підійшов до групи дітей, що займались пошуками. Мотнув головою одному з них, щось спитав. Дув вітер тому слів чути не було. Але коли хлопець, до якого звернулись, розвів руками, труба злетіла з плеча та опустилась на голову. Глухий удар. Дитина схопилась за голову, почала терти, почувся плач. Той що з трубою, напевно головний серед дітей, махнув комусь в темряву.

Натовп пішов в сторону Кільцевої дороги та мосту, який вів в сторону парку Феофанія. Ватажок не поспішаючи, рушив за ними, закинувши свою трубу на плече. А те що діти побачили далі – шокувало їх повністю. З темряви вийшло два хлопця, які тягли за собою великий візок. На візку стояла металева клітка з величезним амбарним замком. Клітка була закріплена з усіх сторін мотузками, надійно прив’язаними до візку. Та головне те, що в клітці сидів Ілля, обпершись об металеві прути, опустивши голову.

Ця зграя дикунів схопила нашого хлопця та кудись везла, навіть не як полоненого, а як дійсно дикого звіру. Слова дітей «Нам потрібні діти!» не виходили з голови. Гра, що ти задумала? Що ти такого вигадала?

Зграя дітей з кліткою, в якій сидів Ілля, вийшли на Кільцеву дорогу та повернули до мосту. Їх шлях йшов далі в сторону парку. Та загін племені Вітрів не збирався лишати свого воїна з дикунами. Вони спустились з даху гаража та почали на відстані переслідувати зграю. Але день вже підходив до завершення, сонце сідало, а сутінки накривали Столицю. Це було тільки на руку переслідувачів. Вони не хотіли випускати Іллю з поля зору навіть на секунду. Гра, ох, як тобі хочеться дати на горіхи.