Джуні Салем - Ельф знахарці не товариш. Або квест з сюрпризом, Джуні Салем

Глава 13

Я, звичайно, уявляла, що це буде вражаюча картина, але зараз ноги робляться ватяними. Він настільки величезний, що нагадую Боінг, тільки зелений і з пащою, прикрашеною сотнею кривих зубів. Почувши опору, звір починає тупцюватися на місці і втягує носом повітря, змушуючи всіх, хто був на вулиці, кинутися врозтіч. 

-Піфон? - Афіфе, скоріше здивована, ніж не налякана, навіть зраділа, наче собачку домашню побачила, - Як він тут опинився?

Мені не хочеться вдаватись в подробиці, коротко розповідаю про свою домовленість з ельфом і бачу, що подругавтрачає від здивування дар мови. Оговтується вона не скоро:

-Ти знайшла погонича? Але ж йому треба заплатити, а у нас немає грошей!

-Нічого, - я вже перестала труситися, - цей дещо мені винен, то ж одвезе нас бесплатно. Треба подякувати за все хазяйці трактира і ми можемо вирушати! 

Гарна думка, але фавну ми застаємо в дурному настрої. Поява дракона біля  її закладу аж ніяк не входила в плани, проте до нас дружина Вхагара залишається привітною, навіть тицяє в руку згорток, з якого смачно пахне.

-Солонина та сир, бо хтозна, коли ви десь нормально поїсте, - він цієї величезної жінки віє чимось материнським, так і хочеться обійняти, хоч вона і висловлюється без сантиментів.  - Якщо буде потреба, можете повернутися, знайду для вас куток! 

Її медові очі дивляться на погонича драконів з невдовленням, але мені не можна видавати своїх думок, бо я сама напросилася, та ще й пов’язана з ним магічним договором. Доки ми збиралися, ельф вже зістрибнув вниз, тепер стоїть, склавши руки на грудях і зухвало спирається на перетинки крила. Навіть тут, в повній дупі, де ми опинилися, мені не вдається  залишится байдужою. Не можу відвести очей від його постаті, мене наче магнітом притягує попри всі доводи розуму. 

-Все як домовлялися, Бузочок! В мене небагато вільного часу, тому, - посміхається Андріл і показує на щось на кшталт мотузкової драбини. - Займайте місця! 

Можете сміятися, але явважала що на спині чудовиська буде щось більше зручне, але, коли встаю навшпиньки, бачу лише “сідло”, причому дуже маленьке. Сам звір наче заспокоївся, але його жовтогарячі очі миготять і я чую зловонне дихання, тому навіть не знаю, що страшніше - стояти поряд чи “займати місце”. Добре, хоч Афіфе не розгублюються, легка, як пір’їнка, вона майже злітає по драбині та зручно, як звідси здається, вмощується. Навіть ніжки акуратно ставить.

Роблю глибокий вдих та теж ставлю ногу на першу перекладину, яка хитається. Останній раз такі трюки я виконувала в спортзалі в третьому класі, але тоді на мені не було довгої спідниці, яка за все чіпляється, і східного взуття. Драбина розгойдується і розумію, що подолати її з першого разу не зможу, аж тут мене хтось обхоплює ззаду та починає підхтовхувати вгоду. Оце я розумію страховка! Від дотику рук Андрія по мені пробігають мурахи, стає гаряче і одразу холодно, я відчайдушно чіпляются за перетинки і, нарешті, опиняюсь нагорі. Але це тільки початок! 

Козваю по лусці, що більше нагадує сталеві пластини і так-сяк забираюсь в сідло, яке закріплено між крилами. Місця тут тільки два, тому гадки не маю, як же наш погонич буде управляти звірем?Тим часом Андріл легко заскакує нагору, прибирає драбину і зупиняється біля мене. 

-Посунься трохи, - бачу задоволене, як у кота, який зловиви мишу, обличчя. - Чи будеш управляти сама? 

-Що значить посунься? - повільно доходить, що він має не увазі.

-Сідай позаду, будеш триматись за мене. Тут лету всього пів години.

Озираюся і думаю, що в цю мить в мене з`явиться перше сиве волосся. Чомусь одразу згадую, як в дитинстві вирішила покататись з братом на мотоциклі. Він теж казав: ”тримайся за мене”, але ми в’їхали в сусідські дрова і я кілька днів пролежала з розупухлою ногою. Тут такий номер не пройде, якщо я випадково не втримаюсь чи носа захочеться почухати, мої бідні кісточки вже ніхто не збере докупи. За цими роздумами не одразу помічаю, що зеленоокий чомусь надто уважно на мене дивиться.

-Добре, сідай попереду, - нарешті його губи розтягуються у посмішці. 

- Тобто… ти, - відчуваю, як палко червонію, бо цей негідник знову читає мої думки! 

-Перелазь, - нетерпляче додає він, - бо якщо ми так і будемо стояти на місці, дракон може згадати, що сьогодні ще не їв! 

Наче розуміючи слова ельфа, Піфон знову піднімає голову і оголошує округу виєм, від якого волосся стає дибки. Андріл легко заскакує на своє місце, хапається за гостру луску, як за руль і промовляє якість слова ельфійською. Тихо, так що навіть я погано їх розбираю, але дракон одразу підкоряється. Робить кілька рухів, стає на лапи та змахує крилами. 

Те, що сталося далі, було наче вкрито туманом. Я заплющую очі так міцно, що аж повікам боляче, але кожною клітиною відчуваю, з якою швидкістю ми набираємо висоту. Обличчя обдуває шалений холодний вітер, я мертвою хваткою тримаюсь, але ще трохи і втрачу свідомість від страху. 

-Нема чого так боятися, - раптово чую над самим вухом і тепле дихання зігріває шкіру. - Піфон робоча конячка, він слухняний, ніхто не скине тебе у прірву. Дивись!

Ельф робить ледь помітний рух і звір міттєво нахиляється вбік, щоб зробити величезне коло над землею, що віддаляється. Його крила майже не рухаються, він ловить потік повітря і я щосили притуляюся спиною до Андрія, наче це може мене врятувати. Його біляве волосся тріпоче вітер і красунчик однією рукою притримує мене, а іншою продовжує направляти Піфона. 

Зі мною відбувається щось незрозуміле, мабуть так ловлять андреналін божевільні, які стрибають з парашютом. Тіло наче стає невагомим, але тепер мене переповнює не смертельний страх, а незрозуміле захоплення. Я обережно розплющую очі і милуюся краєвидом з висоти пташиного польоту. Здається, ніколи не бачила нічого прекраснішого, починаючи з водоспаду і закінчуючи плантаціями чаю, що квадратиками розкидані по горі. Афіфе рукою показує щось вдалечині і крізь свист вітру розбираю тільки назву її села. Намагаюся роздивитися краще ту кріхітну смужку з червоними дахами, аж тут налітає порив вітру і я ледь не втрачаю рівновагу. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍