Джордж Мартін - Гра престолів

— Миру? — задумливо погойдав вино Тиріон, зробив великий ковток — і пожбурив порожній кубок на підлогу, де той розлетівся на друзки.— Ось ваш мир, пане Гарисе. Мій любий племінничок порушив його назавжди, вирішивши оздобити мури Червоної фортеці головою лорда Едарда. Легше буде напитися вина з оцього кубка, ніж переконати Роба Старка пристати на мир. Він перемагає... ви ще не помітили?

— Дві битви — це ще не війна,— не здавався сер Адам.— Ми ще не переможені. Я залюбки випробую долю та схрещу мечі з тим Старковим хлопцем.

— Можливо, вони пристануть на перемир’я і дозволять нам обміняти наших бранців на своїх,— припустив лорд Лефорд.

— Хіба що згодяться трьох міняти на одного, і то ще нам бранців, мабуть, не вистане,— ядуче промовив Тиріон.— І кого ж ми запропонуємо за мого брата? Гнилу голову лорда Едарда?

— Я чув, у королеви Серсі лишилися правицині доньки,— з надією мовив Лефорд.— Якщо ми повернемо хлопцеві сестер...

Сер Адам зневажливо пирхнув.

— Та він буде повним дурнем, якщо згодиться виміняти життя Джеймі на двох дівок.

— Тоді треба за будь-які гроші викупити сера Джеймі,— сказав лорд Лефорд.

Тиріон закотив очі.

— Коли раптом Старкам забракне золота, можуть просто розплавити обладунки Джеймі.

— Якщо ми попросимо перемир’я, вони сприймуть це за вияв слабкості,— доводив сер Адам.— Слід негайно виступити проти них.

— Без сумніву, наших друзів при дворі можна буде вмовити приєднатися до нас зі свіжими силами,— сказав сер Гарис.— А ще хтось може повернутися до Кичери Кастерлі й почати збирати нове військо.

Лорд Тайвін Ланістер звівся на ноги.

— У них мій син,— повторив він голосом, який розтяв балачки, як ніж розрізає масло.— Залиште мене. Всі.

Тиріон, сама покірливість, звівся, щоб іти, але батько зупинив на ньому погляд.

— Не ти, Тиріоне. Залишися. І ти теж, Кеване. А всі решта — геть.

Тиріон, утративши дар мови, знову присів на лаву. Перетнувши кімнату, сер Кеван наблизився до винних діжок.

— Дядьку,— гукнув Тиріон,— ви не зробите мені ласку...

— Ось,— простягнув йому батько непочатий кубок вина.

Отепер Тиріон здивувався по-справжньому. Він сьорбнув вина.

Лорд Тайвін теж сів.

— Щодо Старка ти маєш рацію. Живого лорда Едарда можна було використати, щоб замиритися з Вічнозимом і Річкорином, а мир дав би нам час упоратися з Робертовими братами. Але мертвого...— стиснув він руку в кулак.— Божевілля! Просто божевілля!

— Джоф іще хлопчак,— зауважив Тиріон.— У його віці я теж викинув кілька дурниць.

Батько кинув на нього різкий погляд.

— Маємо радіти, що він іще з повією не одружився.

Тиріон сьорбав вино, міркуючи, як відреагує батько, якщо син пожбурить кубок йому в обличчя.

— Ми в гіршій ситуації, ніж нам здається,— провадив батько.— Схоже, у нас новий король.

Сер Кеван мав приголомшений вигляд.

— Новий хто?! А що зробили з Джофрі?

Тонкі вуста лорда Тайвіна ледь помітно скривилися.

— Нічого... поки що. Мій онук і досі сидить на Залізному троні, але до євнуха з півдня долетіли чутки. Два тижні тому Ренлі Баратеон одружився у Небосаду з Марджері Тайрел і тепер висуває претензії на корону. Батько й брати його дружини присягнули йому на вірність своїми мечами.

— Погана звістка,— нахмурився сер Кеван, і чоло йому прорізали глибокі зморшки.

— Моя дочка велить нам чимшвидше прибути на Королівський Причал — захищати Червону фортецю від короля Ренлі та Лицаря Квітів,— стиснув він вуста.— Велить нам, уявіть лише. Іменем короля й ради.

— А як новину сприйняв король Джофрі? — поцікавився Тиріон, якого ця звістка навіть трохи забавляла.

— Серсі його ще про це не повідомила,— відповів лорд Тайвін.— Боїться, він наполягатиме, що має сам виступити проти Ренлі.

— З військом? — запитав Тиріон.— Сподіваюся, ти ж не збираєшся йому віддати наше?

— Він хоче очолити міську варту,— сказав лорд Тайвін.

— Якщо він забере варту, місто залишиться без захисту,— мовив сер Кеван.— А з лордом Станісом, який засів у Драконстоні...

— Так,— мовив лорд Тайвін і перевів погляд на сина.— Я гадав, це тобі личитиме блазнівський капелюх, Тиріоне, та схоже, я помилявся.

— Невже, батьку? Та це мало не похвала! — мовив Тиріон і напружено подався вперед.— А що Станіс? Це ж він старший, а не Ренлі. Як він поставився до братових претензій?

Батько нахмурився.

— З самого початку я вважав, що Станіс небезпечніший за всіх інших, разом узятих. Але ж він нічого не робить. Та ні, до Вейриса долітають від нього чутки. Станіс будує кораблі, Станіс наймає перекупних мечів, Станіс везе з Ашая повелителя тіней. Що це все значить? І чи правда це? — роздратовано стенув він плечима.— Кеване, принеси нам карту.

Сер Кеван так і зробив. Розгорнувши шкіряну карту, лорд Тайвін розпростав її на столі.

— Джеймі лишив нас у скрутному становищі. На північ від нас отаборився Руз Болтон із залишками свого війська. В руках ворога — Близнючки та Кейлінський Рів. Роб Старк засів на заході, тож ми, не давши бою, не зможемо відступити в Ланіспорт і в Кичеру. Джеймі в полоні, а його армії, можна вважати, більше не існує. Торос Мирський разом з Бериком Дондаріоном не припиняють набігів на наших фуражирів. На схід маємо Аринів, Станіс Баратеон засів у Драконстоні, а на півдні скликають прапори Небосад і Штормокрай.

Тиріон криво посміхнувся.

— Кріпися, батьку. Принаймні Рейгар Таргарієн і досі мертвий.

— Я мав надію, ти скажеш щось розумне, Тиріоне,— мовив лорд Тайвін Ланістер.

Сер Кеван, нахмурившись, схилився над картою, і чоло йому прорізали зморшки.

— Зараз уже і Едмур Таллі, і лорди Тризуба з’єдналися з Робом Старком. Їхні спільні сили, мабуть, переважають наші. А коли ще Руз Болтон у нас у тилу... Тайвіне, якщо ми залишимося тут, боюся, опинимося в пастці між трьома арміями.

— Не маю наміру зоставатися тут. Наші справи з юним лордом Старком слід вирішити до того, як Ренлі Баратеон виступить з Небосаду. Через Болтона я не переймаюся. Він обережний, а після Зеленого Зубця став іще обережнішим. Він не квапитиметься кидатися нам навздогін. Отож... завтра ми вирушаємо в Гаренхол. Кеване, хай розвідники сера Адама прикриють наш виступ. Даси йому стільки людей, скільки потрібно, і нехай вони розділяться на групи по чотири. І цього разу щоб ніхто