Стівен Кінг - Воно

почулося м’яке клацання. Фредді повісив слухавку, не промовивши жодного слова після «алло».

Одра подумала, що якимось чином те клацання сказало їй усе, що треба було сказати.

7

Літак приземлився в Бенгорі о сьомій годині дев’ять хвилин за літнім східним часом.[614] Одра виявилася єдиним пасажиром на вихід, тому решта з цікавістю спостерігала за нею, певно, розмірковуючи, навіщо комусь знадобилося сходити в цьому глухому, Богом забутому місці. Одрі хотілося сказати їм: «Я шукаю свого чоловіка, ось навіщо. Він повернувся до маленького міста неподалік звідси, бо йому подзвонив один старий друг і нагадав про обіцянку, яку він дав у дитинстві, хоча зараз не може її до ладу пригадати. Також цей дзвінок нагадав йому про брата, який загинув більше двадцяти років тому. Ой, і ще: він знову почав затинатися… і в нього на долонях з'явилися дивні білі шрами».

А потім, подумала Одра, митник, який стоїть біля трапу, викличе санітарів у білих халатах.

Вона підібрала одну-єдину валізу, що виглядала такою самотньою на багажному транспортері, та пішла до кіосків із прокату автомобілів, куди годиною пізніше звернеться Том. Їй пощастило більше, ніж Рогану, бо в Національної компанії з автопрокату для неї знайшовся «датсан»[615].

Дівчина заповнила форму, а Одра поставила свій підпис.:

— Я так і думала, що це ви, — сказала дівчина й несміливо додала: — Можна ваш автограф, будь ласка?

Одра вивела своє ім’я на зворотному боці бланку й подумала: «Не пропусти нагоди, мила. Якщо Фредді Фаєрстоун має рацію, то за п'ять років цей автограф і купки лайна не буде вартий».

Вона трохи здивувалася, коли усвідомила, що вже через п’ятнадцять хвилин після повернення в Штати знову почала мислити, як американка.

Вона також придбала дорожню карту, а дівчина, приголомшена появою кінозірки настільки, що ледве могла слово вимовити, спромоглася накреслити їй найкоротший маршрут до Деррі.

Через десять хвилин Одра вже була в дорозі, нагадуючи собі на кожному перехресті, що якщо забуде та поїде по лівій стороні, то її зішкрібатимуть із асфальту.

Вона їхала й думала, що їй іще в житті не було так страшно, як зараз.

8

За дивним збігом обставин чи примхою долі (а таке в Деррі траплялося частіше, ніж деінде), Том зняв номер у «Коала Інн» по Зовнішній Джексон-стрит, а Одрі дісталася кімната в «Голлідей Інн». Обидва мотелі стояли бік-у-бік, а їхні стоянки розділяв тільки підвищений бетонований тротуар. І так сталося, що орендований «датсан» Одри та куплений «форд» Тома були припарковані ніс-у-ніс, а між ними пролягав самий лише тротуар. Зараз обоє мандрівників спочивали: Одра тихо спала на боку, а Том Роган — на спині й хропів так, що аж пришльопував набряклими губами.

9

Цілий день Генрі переховувався за купою перегною біля траси № 9. Інколи він засинав. Інколи він просто лежав, споглядаючи поліцейські автомобілі, що гончаками пробігали повз. Поки Невдахи обідали, Генрі прислухався до голосів із місяця.

Коли настали сутінки, він вийшов на узбіччя та підняв угору великий палець.

Незабаром якийсь дурень його підібрав.

Деррі:

Третя інтерлюдія

Я в саду сиділа нишком.

Пташка сіла на доріжку:

Черв’яка порвала хижо

І пустила собі в їжу.

Емілі Дікінсон. Пташка сіла на доріжку

17 березня 1985 року

Пожежа в «Чорній мітці» сталася пізньої осені 1930 року. Наскільки мені вдалося з’ясувати, ця пожежа (якої ледве уникнув мій батько) завершила цикл убивств і зникнень, що мали місце протягом 1929-30-х років — так само, як вибух на ливарні Кіченера завершив ще один цикл років за двадцять п’ять до того. Виявляється, нам потрібно грандіозне жертвоприношення, щоб обірвати цикл, щоб угамувати страшну силу, яка тут панує… щоб приспати Його ще на чверть століття.

Якщо для завершення кожного циклу вимагається зробити жертвоприношення, то здається, що подібний акт потрібен і для того, щоб запустити кожен цикл в дію.

Тому далі розмова піде про банду Бредлі.

Їх страта відбулася на перехресті трьох вулиць: Канал-стрит, Канзас-стрит і Головної, що недалеко від місця, зображеного на фотографії, яка одного червневого дня 1958 року ожила в руках Білла та Річі. Це сталося за тринадцять місяців до пожежі в «Чорній мітці» у жовтні 1929 року… незадовго до того, як обвалився фондовий ринок.

Як і у випадку з пожежею в «Чорній мітці», більшість містян Деррі воліють не згадувати події того дня. Хтось поїхав із міста провідати родичів. Або задрімав після обіду й не знав, що сталося, поки ввечері не почув новин по радіо. А хтось дивиться тобі в очі й бреше.

У поліцейських записах того дня зазначено, що шефа Саллівана навіть не було в місті («Атож, пам'ятаю, — сказав мені Алуазьюз Нелл, сидячи в кріслі на терасі Бенгорського притулку для старих. — То був мій перший рік на службі, тож я маю пам'ятати. Він поїхав у західний Мейн, пташок постріляти. А коли повернувся, їх уже понакривали простирадлами та віднесли геть. Злий він був тоді, як фурія, наш Джим Салліван»), але в довіднику по гангстерах під назвою «Криваві листи й головорізи» є одна фотографія. На знімку видно якогось усміхненого чоловіка, який стоїть у морзі біля порешеченого кулями тіла Ала Бредлі, і якщо той чоловік — не шеф Салліван, то, напевне, його брат-близнюк.

Проте саме від містера Кіна я почув те, що, як мені здається, відбувалося насправді. Норберт Кін був власником аптеки на Централ-стрит із 1925 по 1975 рік. Він доволі охоче поговорив зі мною, проте, як і батько Бетті Ріпсом, змусив мене вимкнути диктофон, перш ніж почати оповідку. Не те, щоб це мало велике значення, бо я й зараз чую його шелесткий голос — ще один соліст у проклятому хорі цього міста.

— Не бачу причин, аби не розповісти тобі, — сказав він. — Ніхто не стане це друкувати, а навіть якщо надрукують, люди все одно не повірять.

Він указав мені на старомодну аптекарську банку.

— Лакричної соломки? Пам’ятаю, ти завжди був небайдужий до червоної, Мікі.

Я взяв одну.

— Чи був там шеф Салліван того дня?

Містер Кін розсміявся й узяв соломинку собі.

— А ти міркував над цим, атож?

— Міркував, — погодився я, жуючи червону лакричну паличку. Я не їв такої з самого дитинства, коли витрушував на прилавок пенні для набагато молодшого та моторнішого містера Кіна. На смак — таке саме добре, як колись.

— Ти надто молодий, щоб пам’ятати, як Боббі Томсон забив для «Гігантів» хоум-ран у фіналі