Михайло Васильович Лукінюк - Обережно: міфи!

— безсоромно бідкатися щодо «слабкого озброєння» багатьох тисяч радянських легких танків — з метою як приниження значущості їх величезної кількості, так і приховування своєї разючої нездатності щодо успішного використання тієї неймовірної збройної потуги, створеної шляхом безжального обкрадання та винищення власного народу...(обратно)

86 Про наявність в РСЧА на початку війни цих суперпотужних танків радянські історики майже не згадують. А ось що читаємо у Жукова (згад. гір. — с. 246–247): «Потапов....Танків КВ великих маємо 30 штук. Усі вони без снарядів до 152–міліметрових гармат... Жуков. 152–міліметрові гармати КВ стріляють снарядами 09–30 рр., тому накажіть видати негайно бетонобійні снаряди. 09–30 рр. і пустити їх у хід. Будете гатити танки супротивника щосили». І хоча німецький генерал–полковник Ф. Гальдер навіть не повірив, що таку гармату взагалі можна поставити на танк — у своєму щоденнику він назвав це повідомлення «малоймовірним» — у 1940–1941 рр. було вироблено «близько 200» цих «Голіафів» (ВИЖ. — 1992. — №10. — с. 94).

Перші місяці боїв виявили слабкі сторони німецьких танків. Тому «в 1942 р. гітлерівське командування модернізувало середні (важких ще взагалі не було. — М. Л.) танки — на T–III замість 37–мм була встановлена 50–мм гармата, а T–IV замість короткоствольної отримав довгоствольну 75–мм гармату, збільшилась товщина (з 30 до 50 мм. — М. Л.) броні» (Советская воєнная энциклопедия. — 1979. — т. 7. — с. 654).

(обратно)

87 Офіційні радянські видання наводять різні дані щодо кількості танків та літаків армії вторгнення. Так, «Военный энциклопедический словарь» (М., 1983. — с. 116) подає «близько 4300 танків», а його «ровесник» — «СССР: Энциклопедический справочник» (М., 1982. — с. 145) — «понад 3,7 тис. танків». «БСЭ» другого — «сталінського» — видання взагалі не наводить конкретних цифр, однак зазначає «кількісну перевагу» німців, «особливо у танках і літаках» (М., 1951. — T. 7. — с. 162–163). Третє ж видання «БСЭ» (М., 1971. — T. 4) чітко повторює за Жуковим — «3712», однак про штурмові гармати чомусь не згадує. Сучасні російські історики, уточнюючи цю кількість, подають цифру навіть меншу за «Жуковську». Так, генерал–полковник Г. Кривошеєв пише (ВИЖ. — 1991. — № 4. — с. 36), що німці підтягнули до кордонів СРСР «боєготовими 2900 танків». До речі, схожу — небувало «малу» для радянської воєнної історіографії — кількість ще за три десятиліття до того було наведено в колективній (голова редакційної комісії Поспелов П. Н.) монографії «Великая Отечественная война Советского Союза. 1941–1945. Краткая история» (М.: Воениздат Минобороны СССР, 1965): «На озброєнні [німців] перебувало 48 тис. гармат і мінометів, близько 2800 танків і штурмових гармат...» (с. 33). Сучасний військовий історик А. Філіппов (1996. — с. 501–502) нараховує 3210 танків, В. Шунков (1996. — с. 225) — «близько 3200 машин», а автор згаданої енциклопедичної «Истории танка» (Шмелев, 1996. — с. 77) не тільки наводить підсумкову цифру — «близько 3350 танків і штурмових артустановок» — ай детально розписує її складові: 1698 легких, зокрема 180 T–I, 746 T–II і 77238(t), 1404 середні (965 T–III і 439 T–IV) та 250 штурмових гармат; тут, зазначає автор, не враховані ще 230 командирських танків без гарматного озброєння. Та це зовсім не завадило одному з останніх видань російського «Большого энциклопедического словаря» (М., 1998. — с. 187) «нарахувати» знову «близько 4,3 тис.» танків зі штурмовими гарматами. Утім, подібна розбіжність спостерігається й у подачі тими ж виданнями кількості німецьких дивізій, що брали участь у нападі: від 153 дивізій (ще 24 дивізії становили резерв) у Жукова (назв. пр. — с. 251) до 190 дивізій у «БСЭ» (т. III) тавосьмитомній «Советской военной энциклопедии» (М., 1976. — т. 2. — с. 54–55) і навіть «понад 200 див[ізій]» — у згаданому томі «БСЭ» (т. II). До речі, на відміну від Г. Жукова, який пише, що німецьке командування «одразу ввело в дію 153 дивізії», сучасні дослідники (Куманев, 1991; Похлебкин, 1999. — с. 294) нараховують у першому «ешелоні удару німецької армії 103 дивізії».

(обратно)

88 Такою вона мала стати під час війни, а якою ж була в дійсності перед її початком? «Наші стрілецькі дивізії західних округів, — пише Л. Філіппов (1992), — на 22.06.1941 мали в середньому не 8–9 тис., як вважали тривалий час, а 12 360 (усього у штаті — 14483): 20 дивізій мали по 14 тис. осіб, 70 — по 12 тис. і 6 — по 11 тис.» А всього в СРСР — ще в мирний час — «були сформовані всі 303 дивізії, заплановані для війни».

(обратно)

89 Говорячи про кількість отриманої за цей період від промисловості артилерії, Г. Жуков (назв. пр. — с. 197) наводить такі дані: «29637 польових гармат, 52407 мінометів, а всього гармат і мінометів, з урахуванням танкових гармат, — 92578». Звідси, порахувавши кількість самих лише танкових гармат — 10534, дозволимо собі припустити, що танків могли отримати значно більше.

(обратно)

90 Як свідчать документи (Гриф секретности... — 1993. — с. 355), в РСЧА на початок війни нараховувалося 36.3 тис. мінометів цього калібру, які, на думку фахівців (Оружие... — 1987. — с. 48), «за своєю ефективністю та бойовими характеристиками значно переважали німецькі» і які радянські історики чомусь уперто не бажали враховувати.

(обратно)

91 Підрахунки велися за «Ведомостью наличия и технического состояния боевых машин по состоянию на 1 июня 1941 года». До цієї кількості, зазначають автори, слід додати ще ті машини, які були вироблені й відправлені у війська з 31 травня по 21 червня 1941 p.: «КВ — 41, T–34 — 138, Т–40 — 27 одиниць (РГВА. — Ф. 31811. — Оп. 4. — Спр. 920. — Арк. 32–35). Всього 206 нових танків (випуск машин старих зразків було вже припинено).