Жан-Жак Руссо - Сповідь

для мого серця, а ненависть не може в ньому пустити коріння. (Прим. автора.)

177

Відколи це написано, Ґрімм зробив цей крок з цілковитим і незбагненним успіхом. Мені здається, це Троншен додав йому необхідної мужності і вказав засоби. (Прим. автора.)

178

Руссо побоювався, що театр в його рідному місті сприятиме розтлінному впливу цивілізації.

179

Сир. 22: 23–25: Якщо ти на друга витяг меч, не впадай у відчай, бо можливе повернення дружби. Якщо ти відкрив вуста проти друга, не бійся, бо можливе примирення. Тільки ганьба, гордість, відкриття таємниці і підступне лиходійство можуть відігнати всякого друга.

180

Так я і думав, у простоті душі, коли писав свою «Сповідь». (Прим. автора.)

181

Мармонтель Жан Франуа (1723–1799) – французький письменник-енциклопедист.

182

«Французький Меркурій» – літературний журнал, видавався в Парижі з 1672 р. Проіснував до 1825 р.

183

Тепер він належить дирекції за новою угодою, яку вона уклала зі мною зовсім недавно. (Прим. автора.)

184

Малюнки до «Юлії» – Руссо сам обирав сюжети для гравюр до свого роману «Юлія, або Нова Елоїза». Перші ілюстрації до видання роману в 1761 р. створив на замовлення і за вказівками Руссо Ю. Гравело. «Сюжети гравюр» – рекомендації Руссо для художника у вигляді описаних сцен роману – створювались у період, коли робота над твором ще не завершилась. За задумом Руссо, роман включає 12 ілюстрацій, кожна з яких має свою назву, за винятком останньої. Руссо хотів, щоб ілюстратором був Ф. Буше. Текст вказівок, доповнений гравюрами, вийшов окремим виданням після успіху роману.

185

Коли я це писав, сповнений своєї колишньої сліпої довірливості, я й гадки не мав про справжню причину і наслідки цієї подорожі до Парижа. (Прим. автора.)

186

Демаї – другорядний французький поет, драматург, автор трьох комедій, з яких поставлена була лише одна – «Загублена записка, або Нахаба» (1750).

187

«Журнал вчених» (1665–1828) – найстаріший науково-літературний журнал Європи, видавався в Парижі, був орієнтований на наукову полеміку.

188

Ленотр Андре (1613–1700) – знаменитий французький архітектор і ландшафтний дизайнер, який розробив планування версальських парків.

189

Юпітер позбавляє розуму тих, кого хоче знищити (лат.).

190

«Я вірші написав, а слава іншому дісталась» (лат). (Рядок, приписуваний Вергілію.)

191

Комедія «Філософи» – пасквіль на Дідро, Гельвеція та Дюкло. Автор – Паліссо – виступав проти енциклопедистів, але відмовився од висміювання Вольтера.

192

Цей лист разом з кількома іншими зник з Люксембурзького палацу, коли там зберігалися мої папери. (Прим. автора.)

193

Прощавай і люби мене (лат.).

194

Саме так він згодом привласнив собі «Еміля». (Прим. автора.)

195

Хай читач зверне увагу, що цей лист був написаний сім років тому і що за цей час я не сказав про нього і не показав його жодній живій душі. Так само було і з тими двома листами, які пан Г’юм минулого літа змусив мене написати йому, – доти, поки він не зчинив через них усім відомий галас. Усе те погане, що я хочу сказати своїм ворогам, я говорю по секрету їм самим. Якщо ж можна говорити про них добре, я говорю це публічно і від щирого серця. (Прим. автора.)

196

Зверніть увагу на впертість цієї сліпої й дурної довіри серед усього, що мене спіткало і що мало б відучити від неї. Ця довіра зникла лише після мого повернення до Парижа в 1770 році. (Прим. автора.)

197

Я писав це в 1769 р. (Прим. автора.)

198

«Принцеса Клевська» – роман Марі Мадлен де Лафаєтт. Роман Марі Мадлен де Лафаєтт «Принцеса Клевська» (1678) увійшов в історію літератури як яскравий приклад витонченого психологізму.

199

Руссо має на увазі Англію, яку протиставляє чуттєвій та пристрасній Франції.

200

Річардсон (1689–1761) – англійський письменник, автор творів «Памела, або ж Винагороджена доброчесність» (1740), «Клариса, або Історія юної леді» (1747–1748), що принесли йому світову славу, основоположник соціально-психологічного роману Нового часу та епістолярної форми розповіді.

201

Йдеться про другу передмову в романі, що розташовується в пізніших виданнях «Юлії, або Нової Елоїзи» в кінці твору і в якій порушується цілий комплекс питань, що стали ключовими в літературознавстві. Зокрема у діалог видавця та автора включене питання правдивості зображуваного в романі, що розгортається у просвітницькому руслі збудження свідомості, але не містить відповіді.

202

Жан-Франсуа де Бастід (1724–1798) – один з найкращих поліграфів свого часу, автор «Маленького будинку», «Бажань свавільних рій», головною темою яких є життя лібертена.

203

«Вічний мир» – трактат абата Сен-П’єра.

204

Недоречно сказані слова (іт.).

205

Жіль Блаз – головний герой роману Лесажа «Жіль Блаз» (1715). Йдеться про епізод, коли герой, змінивши ряд посад, влаштовується секретарем до архієпископа, який зобов’язує правдиво оцінювати його проповіді. За висловлену правдиву критику Жіля Блаза одразу звільняють.

206

«Дослідження про походження мов» – трактат не має чіткого датування, не був опублікований за життя Руссо, детально розглядається Ж. Дерріда у праці «Про граматологію».

207

Веселий край, привабливий і милий,

Народжує людей, на себе схожих (італ.) —

рядки з поеми Т. Тассо «Звільнений Єрусалим», присвячені Турені.

208

Г’юм Девід (1711–1776) – шотландський філософ, історик, економіст і публіцист, представник емпіризму, скептицизму й агностицизму. Під час перебування Руссо в Англії (1766–1767) він спочатку товаришував з Г’юмом, але потім вони розірвали дружні стосунки.

209

Лікантропія – психоз, під час якого хворому здається, що він обертається на звіра.

210

Банерет – дворянин, який має право на власний військовий прапор із зображенням його герба.

211

Коріолан, полководець вольсків – римський полководець (V ст. до н. е.), засуджений на вигнання, незважаючи на заслуги перед Римом. Перейшов до ворогів Рима, вольсків, де його добре прийняли, хоча раніше він їх перемагав.

212

Архієпископ Паризький Крістоф де Бомон виступав проти вільнодумців. У своєму «Посланні» (1762) він засудив «Еміля», назвав Руссо безумцем, брехуном та нечестивцем і заборонив своїй пастві тримати цю книгу в себе дома. «Відповідь Руссо, громадянина Женеви», де автор жорстко критикує офіційну релігію, стала одним з найвідоміших творів Руссо.

213

В «Основах музики» д’Аламбера я знайшов багато