Джеймс С. А. Корі - Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі

одно на цьому етапі це вже був більше образ.

Відчинився внутрішній люк.

— Шлюз проциклювали, Наомі, — повідомив Еймос. — Ми

вдома.

Розділ п’ятдесят другий. Авасарала

Усе скінчилося — от тільки не все. Як завжди.

— Тепер ми всі велика дружня родина, — сказав Саузер.

Розмови з ним без затримки — це розкіш, за якою вона

сумуватиме.

— Але якщо ми розліземося по своїх кутках, то, найімовірніше, там і залишимося. Думаю, знадобляться роки, перш ніж наші

флоти відновлять колишню міць. Ми зазнали великої шкоди.

— Що діти?

— Займаємося. Наш начальник медичної служби тримає

зв’язок із кількома лікарями, які спеціалізуються на імунних

проблемах у дітей. Залишилося знайти їхніх батьків і повернути

їх додому.

— Добре. Це я і хотіла почути. А що з іншою справою?

Саузер кивнув. У низькій гравітації він виглядав молодшим. Як

і вона. Шкіра не провисає, коли ніщо не тягне її вниз. Вона

майже уявляла, який вигляд він мав у дитинстві.

— Ми підхопили транспондери сто сімдесят одного кокона. Усі

вони швидко наближаються в бік Сонця, але не прискорюються

й не маневрують. Фактично ми більше не робимо нічого й даємо

їм підлетіти до Марса поближче — так, що позбутися їх буде

банальною справою.

— Ти впевнений, що це гарна ідея?

— Коли я сказав «поближче», то мав на увазі через кілька

тижнів за цієї швидкості. Космос великий.

Запала мовчанка, і причиною було щось інше, крім відстані.

— Шкода, що ти повертаєшся не на одному з наших.

— І застрягнути тут на ще кілька тижнів з паперовою роботою?

Нізащо. І, до того ж, повернутися разом із Джеймсом Голденом, сержанткою Робертою Дрейпер і Мей Менґ? Тут тобі весь

слушний символізм. Преса схаває. Земля, Марс, зовнішні

планети і чорт зна-кого тепер представляє Голден.

— Суперзірка, — сказав Саузер. — Сам собі народ.

— Він не такий поганий, якщо копнути далі самовпевненості.

Та ще я нині на цьому кораблі, й тут нічого не потребує ремонту

перед польотом. І я вже найняла їх. Хай хтось спробує попиздіти

мені про витрачені на власний розсуд державні кошти.

— Добре. Тоді побачимося на дні колодязя.

— Побачимося там, Саузере, — попрощалася вона й перервала

зв’язок.

Авасарала підвелася й повільно запустила себе через командну

палубу. Було легко відштовхнутися у шахті трапу і полетіти так, як мріяла в дитинстві. Це було спокусливо. У реальності ж слід

було очікувати, що вона відштовхнеться засильно і кудись

вріжеться — або залегко, й опір повітря її зупинить, а поруч не

буде жодної твердої поверхні. Вона скористалася поручнями

й повільно потягнула себе вниз до камбуза. Коли підлетіла, відчинився герметичний люк, а тоді зачинився за нею з м’яким

гідравлічним шипінням і металевим стукотом. Вона дісталася

житлової палуби і почула голоси до того, як змогла зрозуміти

слова, і розібрала слова до того, як побачила людей.

— ...треба закрити його, — казав Пракс. — Тобто тепер це

омана. Ти ж не думаєш, що мене можуть засудити?

— Тебе завжди можуть засудити, — відповів Голден. — Але

у них нема шансів перемогти.

— Але я не хочу, щоб зі мною судилися взагалі. Треба його

закрити.

— Я повісив попередження на сайт, і тепер там оновлюється

статус і просить підтвердження перед переказом коштів.

Вона залетіла в камбуз. Пракс і Голден висіли біля кавоварки.

Пракс мав вигляд ошелешеного, а Голден — трохи

самовдоволеного. Вони обоє тримали колби з кавою, але Пракс, схоже, забув про неї. Ботаніку вдалося вирячити очі й роззявити

рота навіть за мікрогравітації.

— Кого судять? — поцікавилася Авасарала.

— Мей повернули, — відповів Голден, — тож Пракс хоче, щоб

люди припинили давати йому гроші.

— Їх забагато, — пояснив ботанік і подивився на неї так, ніби

сподівався, що вона якось це владнає. — Тобто...

— Надлишок коштів? — спитала Авасарала.

— Ну, не те щоб удосталь для безтурботної пенсії... — мовив

Голден. — Принаймні не вдосталь для розкішної.

— Але ж вони твої, — в голосі Пракса звучало щось на кшталт

надії. — Це ти відкрив рахунок.

— Я вже взяв оплату за послуги «Росинанта». Повір мені, ти

заплатив щедро, — Голден виставив долоню вперед, тим самим

відмовляючись. — Залишок увесь твій. Ну, твій і Мей.

Авасарала насупилася. Це