Джеймс С. А. Корі - Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ой! Точно. Дякую.
На Т-подібному перехресті пів десятка чоловіків у формі
охоронців
звели
барикади,
приготувавшись
захищати
лабораторію від нападу. Та оскільки Еймос кинув гранату з тилу, укриття виявилося не таким надійним, як сподівалися місцеві.
Утім, все одно знадобилося кілька хвилин, щоб розчистити тіла
і залишки барикад, аби візки могли проїхати далі.
Пракс знав, що був час, коли насилля його схвилювало б.
Тільки не кров чи трупи. Він провів достатньо часу за розтинами
і
навіть
вівісекцією
автономних
кінцівок,
тож
вмів
відгороджувати побачене від будь-якого особливого почуття
інстинктивного жаху. Однак те, що це було зроблено з люттю, що чоловіки та жінки, яких на його очах щойно розірвало на
шматки, не давали згоди стати донорами своїх тіл і тканин, колись давно справило б на нього якесь враження. Однак тепер
він уже позбувся цього відчуття — і навіть не міг сказати, коли
саме це сталось. Якась його частина оніміла і, мабуть, залишиться такою назавжди. З усвідомленням цього приходило
відчуття втрати — але воно жило лише в думках. З емоцій
у нього лишилися тільки дві — блискуче, життєзмінне
полегшення, що Мей тут і жива, та жорстокий інстинкт захисту, який означав, що він ніколи не випустить її з очей, можливо, поки вона не піде в університет.
По рельєфу візки їхали важче, адже колеса погано
пристосовані для нерівної поверхні супутника. Пракс, за
прикладом Еймоса, розвернув контейнери і потягнув їх, а не
штовхав. Якщо розрахувати вектори сили, це мало сенс — але
він не додумався б до цього, якби не побачив, як це робить
Еймос.
Боббі повільно крокувала до «Росинанта». Її обвуглений
і заплямований костюм ледве рухався. На спині текла прозора
рідина.
— Не наближайтеся до мене, — попередила вона. — Мій
костюм вимазаний слизом протомолекули.
— Погано, — прокоментував Еймос. — Ти зможеш якось його
відчистити?
— Навряд. Як відбувся порятунок?
— Забрали достатньо дітей, щоб створити вокальний гурток, але трохи бракує для футбольної команди, — відповів Еймос.
— Мей тут, — додав Пракс. — Із нею все гаразд.
— Рада це чути, — попри те, що Боббі була явно виснаженою, її
голос лунав щиро.
Дійшовши до шлюзу, Еймос і Пракс зайшли всередину та
примостили візки до задньої стіни, поки Боббі стояла зовні на
нерівній поверхні. Пракс перевірив показники візків. Усередині
повітря — ще на сорок хвилин.
— Добре, — сказав Еймос. — Ми готові.
— Активую аварійний вихід, — повідомила Боббі, і її
броньований костюм розібрався навколо неї.
Це було дивне видовище: грубі вигини й шари бойових
пластин злазили з неї, розпускалися, мов квітка, а потім
відпадали, і зсередини показалася жінка із заплющеними очима
й відкритим ротом. Коли вона простягнула руку до Еймоса, щоб
той затягнув її усере дину, Пракс пригадав жест Мей, коли та
його знову побачила.
— Зараз, док, — наказав Еймос.
— Закручую, — кивнув Пракс.
Він зачинив зовнішній люк і запустив у шлюз свіже повітря.
Через десять секунд груди Боббі почали надуватися, наче міхи.
Через тридцять всередині було сім восьмих атмосфери.
— Яка у нас ситуація, народе? — спитала Наомі.
Пракс відчинив візок. Усі діти спали. Мей смоктала два пальці
так само, як робила це немовлям. Він досі не міг повірити, що
вона тепер має виглядає значно старшої.
— Усе пучком, — сказав Еймос. — Пропоную ушиватися звідси
й розрівняти це місце в нуль.
— Амінь, бля, — пролунав голос Авасарали на задньому фоні.
— Прийнято, — сказала Наомі. — Готуємося до відльоту.
Повідом те, коли розмістите всіх нових пасажирів.
Пракс зняв шолом і присів біля Боббі. У чорному чохлі своєї
термобілизни вона мала такий вигляд, ніби щойно повернулася
з тренування. Схожа на пересічну людину.
— Рада, що ти повернув малу, — сказала вона.
— Дякую. Мені шкода, що ти втратила костюм.
Вона знизала плечима.
— Усе
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі», після закриття браузера.