Жорж Санд - Консуело

й своєму юному другові про те, про що змовчала перед Порпорою. Вона не без підстави знехтувала ті невизначені обвинувачення, які, видно, були передані імператриці двома-трьома недоброзичливцями, але аж ніяк не одержали в суспільстві ніякого відгуку. Корнеру ж Консуело визнала за потрібне все розповісти. Він подивився на справу так само, як вона, і, щоб злі язики не могли підхопити ці зерна наклепу, вжив дуже розумних і великодушних заходів: посланник умовив Порпору переїхати разом із Консуело до його палацу, а Гайдна влаштував на службу до посольства одним із секретарів. У такий спосіб старий маестро позбувався нестатку, Йосиф продовжував робити йому деякі особисті послуги, що давало йому можливість часто бачитись із учителем і брати в нього уроки, а Консуело була захищена від злісних обвинувачень.

Незважаючи на ці обережності, не Консуело, а Кориллу було запрошено на імператорську сцену. Консуело не зуміла сподобатися Марїї-Терезїї. Велика королева, бавлячись закулісними інтригами, про які їй із недомовками та милою дотепністю розповідали Кауніц і Метастазіо, в той же час бажала відігравати роль уособленого вінценосного провидіння для своїх акторів, а ті розігрували перед нею розкаюваних грішників і демонів, навернених на шлях істини. Само собою зрозуміло, що в числі цих лицемірів, які одержували за своє удаване благочестя маленьку допомогу та дрібні подачки, не було ні Кафаріелло, ні Фарінеллі, ні пані Тезі, ні пані Ґассе, коротше кажучи — нікого з тих великих віртуозів, які по черзі відвідували Відень і яким багато чого прощалося за їхній талант і популярність. Другорядних же ролей зазвичай домагались особи, які вирішили потурати святенницьким і спасенним примхам імператриці. І її величність, що вносила в усе дух політичної інтриги, піднімала дипломатичну метушню із приводу шлюбу або повернення на стезю доброчесності кого-небудь із своїх комедіантів. Читаючи «Мемуари» Фавара[259] (цей цікавий роман дійсно розігрався за лаштунками), ми бачимо, наскільки важко було йому виконувати доручення відносно доставляння до Відня актрис та оперних співачок. Їх хотіли запопасти за дешевою ціною й вимагали до того ж, аби вони були цнотливі, як весталки. Здається, цей хитромудрий придворний постачальник, після ретельних пошуків, так-таки й не зміг знайти у Парижі жодної підходящої особи; що робить більше честі відвертості, ніж доброчесності наших «оперних дівиць», як їх тоді називали.

Отже, Марїї-Терезїї хотілося, щоб розваги в її імперії носили повчальний характер, гідний її доброчесної величі. Монархи завжди грають роль, а великі монархи, можливо, більше за всіх інших. Порпора завжди це стверджував, і він не помилявся. Велика імператриця, затята католичка, зразкова мати, без усякої відрази розмовляла з повією, наставляла її, викликала на надзвичайні зізнання, і все це заради того, щоб привести розкаювану Магдалину до стіп Спасителя. Особиста скринька її величності — посередниця між гріхом і каяттям — була в руках імператриці вірним і чудодійним засобом для спасіння багатьох заблуканих душ. І Корилла, яка з плачем, упала до її ніг, якщо не фактично (я сумніваюся, щоб вона могла переломити свою неприборкану натуру для такої комедії), то через посередництво пана Кауніца, що ручався за цю новоспечену чесноту, мала неминуче узяти гору над такою рішучою, гордою й мужньою дівчиною, як непорочна Консуело. Марія-Терезія цінувала у своїх театральних улюбленицях лише ту чесноту, творцем якої вважала лише себе. Чеснота ж, яку дівиці зберегли самі, мало її цікавила. Імператриця не вірила їм, хоча її власна висока моральність й мала будити в ній таку віру. Нарешті, манера Консуело тримати себе зачепила її: імператриця вважала її вільнодумкою і резонеркою. Zingarella виявила занадто багато самовпевненості й зарозумілості, претендуючи на повагу й визнання її моральності без допомоги її величності. Коли пан фон Кауніц, що удавав зовсім безстороннього, але в той же час шкодив Консуело на користь Корилли, запитав її величність, чи зволила вона задовольнити прохання «цієї дівчинки», Марія-Терезія відповіла: «Мені не сподобались її переконання. Більше не говоріть мені про неї». І цим усе було сказано. Голос, обличчя, саме ім'я Порпоріни були зовсім забуті.

Із першого ж слова Порпора ясно зрозумів причину немилості, в яку впав. Консуело була змушена йому сказати, що імператриця вважає неможливим її вступ на імператорську сцену через те, що вона незаміжня.

— А Корилла? — вигукнув Порпора, довідавшись про її прийняття на сцену. — Хіба імператриця вже встигла видати її заміж?

— Наскільки я могла зрозуміти або здогадатися зі слів її величності, Корилла вважається тут удовою.

— О так, звичайно, тричі вдова! Десять разів! Сто разів удова! — вигукнув Порпора з гірким сміхом. — Але що скажуть, коли довідаються правду й будуть свідками нових незліченних випадків її вдівства? А дитина, яку, як я чув, вона залишила під Віднем в одного каноніка? Вона хотіла приписати дитину графові Дзустіньяні, а той порадив їй доручити його батьківським ласкам Андзолето! Ну й потішиться вона зі своїми приятелями, розповідаючи їм про це із властивим їй цинізмом, і нарегочеться в тиші своєї спальні з того, як спритно обдурила імператрицю!

— А якщо імператриця дізнається правду?

— Імператриця не дізнається. Монархи, здається мені, оточені вухами, які слугують ніби переддвер'ям до їхніх власних вух. Багато чого не доходить до імператорського слуху, до цього святилища проникає лише те, що ці стражі побажають пропустити. До того ж, — додав Порпора, — у Корилли завжди залишиться в запасі покаяння, а панові Кауніцу буде доручено стежити за виконанням накладеної на неї покути.

Бідолашний маестро виливав свою жовч у цих уїдливих жартах, але був глибоко засмучений. Він втрачав надію на постановку своєї нової опери, тим більше що лібрето до неї писав не Метастазіо, а монополія придворної поезії належала саме йому. Порпора, видно, здогадувався, що Консуело не виявила достатньої спритності, не зуміла заслужити милості імператриці, і не міг стриматись, аби не висловити їй із цього приводу своє невдоволення. На довершення нещастя, помітивши один раз, як захоплюється й пишається Порпора швидкими успіхами, досягнутими під його керівництвом Йосифом Гайдном, венеціанський посланник мав необережність відкрити маестро правду щодо юнака й показати перші майстерні спроби музичної творчості його учня, що починали ходити по руках і звернули вже на себе увагу шанувальників музики. Маестро розкричався, що його обдурили, і розлютувався. На щастя, він не обвинуватив Консуело в співучасті в цій хитрості, а пан Корнер, бачачи, яку він викликав бурю, поспішив спритною неправдою покласти край усякій підозрі щодо цього. Але він не міг перешкодити вигнанню Йосифа на кілька днів із кімнати вчителя, і знадобився весь вплив Корнера, зумовлений його протегуванням старому й зробленими послугами, щоб маестро змилостивився