Брендон Сандерсон - Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон

інстинкту й Буресвітла. У Шаллан навіть не виникло потреби малювати: вона знала його надто добре.

То був образ її самої — такої, якою вона мала стати. Згорнутої клубочком на ліжку й неспроможної плакати, бо всі сльози вже давно виплакані. Ця дівчинка… не дівчина, а дівчинка… здригається щоразу, коли до неї звертаються, бо очікує, що всяк на неї кричатиме. Вона не сміється, бо сміх забрало болісне й безпросвітне дитинство.

Осьде справжня Шаллан. Вона знала це так само надійно, як власне ім’я. А та, ким вона стала натомість, була просто облудою — фабрикацією задля виживання. Створеною, щоб згадати себе дитиною, яка відкриває Світло в садах, Фрактала на кам’яній мурівці та сни, що стали реальністю…

— Ммм… як глибоко вкорінена твоя брехня! Оце вже що глибоко, то глибоко! — шепнув Криптик. — Що ж, хай там як, а тобі треба поновити свої здібності. Опанувати їх заново, якщо доведеться.

— Гаразд, — відповіла Шаллан. — Але якщо ми таке вже робили, то чи не міг би ти просто сказати мені, як це робиться?

— Моя пам’ять ослаблена, — промовив Фрактал. — Я так довго пробув недорозвиненим, замало не мертвим. Ммм. Не міг говорити…

— Атож, — підтакнула Шаллан, згадавши, як той крутився дзиґою на підлозі й буцався в стінку. — А втім, ти був по-своєму кумедний.

Вона відігнала образ переляканої дівчинки, що скімлить, скулившись на ліжку, й дістала своє малярське приладдя. Задумливо постукала олівцем по губах, а потім, недовго думаючи, намалювала темнооку аферистку Вейл.

Назвати це автопортретом не випадало, адже риси обличчя Вейл і Шаллан були досить відмінні, щоб ніхто, побачивши, не переплутав одну з іншою. А втім, щось від Шаллан у ній таки було. То була смаглява й темноока, алетійська, іпостась самої художниці — на кілька років старша та з різкіше окресленими носом і підборіддям.

Закінчивши малювати, вона видихнула Буресвітло і створила образ. Схрестивши руки на грудях, той стояв коло ліжка — на позір не менш упевнений у собі, ніж бувалий дуелянт перед дитиною з дрючком.

Звук. Як їй домогтися звуку? Фрактал казав, що це частина Сплеску Ілюмінації чи принаймні щось подібне до неї. Підібгавши одну ногу під себе, Шаллан зручніше вмостилася на постелі й уважно оглянула Вейл. А протягом наступної години перепробувала все, що на думку спадало — від напруженого зосередження до намагання зобразити звуки, які мали з’явитися. Але нічого не вийшло.

Зрештою Шаллан злізла з ліжка й пішла принести собі пляшку напою, який охолоджувався у відерці в сусідній кімнаті. Але на шляху туди відчула всередині незрозуміле посмикування й, озирнувшись через плече, зауважила, що образ Вейл почав розпливатися, наче розтерті олівцеві лінії.

Буря забирай! От біда: підтримання ілюзії потребувало постійного підживлення Буресвітлом, яке надходило від Шаллан. Вона повернулася в опочивальню й поклала на підлогу, всередині ноги́ Вейл, заряджену сферу. А коли знову вийшла, ілюзія все одно розпливлася — наче булька, що от-от має луснути. Шаллан розвернулася й, узявши руки в боки, сердито глянула на образ Вейл, який став зовсім нечітким.

— А бодай тобі буря! — роздратувалася дівчина.

Фрактал загудів:

— Мені шкода, що твої божественні й містичні таланти не дають миттєвого результату — та ще й саме такого, як ти хотіла б.

Шаллан звела на нього брову.

— А я гадала, наче гумор тобі не дається.

— Дається. Я ж щойно пояснював… — Він на мить змовк. — То я пожартував? Сарказм! Моє зауваження було саркастичне. І то ненавмисно!

Спрен, здавалося, здивувався й навіть зрадів.

— Гадаю, ти потроху вчишся.

— Вся річ у зв’язку між нами, — пояснив Фрактал. — У Гадесмарі я спілкуюся інакше… не по-людському. А наш зв’язок забезпечує мене засобами явити себе в Царстві матерії не просто бездумним проблиском. Ммм. Прив’язка до тебе допомагає мені спілкуватися так само, як ти. Неймовірно! Ммм.

І спрен осів, немовби сокирогончак, який аж затрубив від задоволення. Аж раптом Шаллан дещо зауважила.

— Я не сяю, — сказала вона. — У мені багато Буресвітла, але я не сяю.

— Ммм… — видобув спрен. — Велика ілюзія трансформує один Сплеск у інший. Живиться твоїм Буресвітлом.

Шаллан кивнула. Надлишок заряду споживала ілюзія, яка всотувала втримуване в дівчині Буресвітло, й те не клубочилося над шкірою, як зазвичай. Це могло стати в пригоді. Фрактал переповз на ліжко, й лікоть Вейл — той, що був ближче до нього — зробився чіткішим.

Шаллан наморщила чоло.

— Фрактале, перемістися-но ближче до образу.

Той зробив, як просили, й переповз покривалом на той кінець ліжка, з якого стояла Вейл. Ілюзія почіткішала. Не те щоб уповні, але Фракталова присутність внесла помітну різницю.

Шаллан і собі підійшла, і з її наближенням до ілюзії та знову стала повноцінно чіткою.

— Ти здатен втримувати Буресвітло? — спитала Шаллан у Фрактала.

— Я не… Тобто… За допомогою Інвеститури я…

— Зараз побачимо, — сказала Шаллан.

І притиснула до нього долоню, від чого спренові слова перетворилися на невдоволене гудіння. Відчуття було дивне: вона немовби спіймала під простирадлами сердитого крєм’ячка. Дівчина запхала в нього трохи Буресвітла, а коли відняла руку, спрен курився його струминками, мов фабріалова кухонна плитка — парою.

— Ми з’єднані зв’язком, — промовила Шаллан. — Моя ілюзія — твоя ілюзія. Піду-но я візьму собі чогось випити, а ти спробуй не дати образові розсіятись.

І вона, всміхаючись, пішла у вітальню. Фрактал продовжив роздратовано гудіти, але перемістився з покривала на підлогу. Огляд застувало ліжко, але дівчина здогадалася, що той переповз до ніг Вейл.

Це спрацювало — ілюзія зосталася на місці.

— Ха! — видобула Шаллан, наливаючи собі келих вина.

Відтак дівчина повернулася в спальню і, обережно опустившись на ліжко (бо плюхнутися з червоним вином у руках було б необачно), поглянула туди, де недалечко від Вейл застиг на підлозі Фрактал. Від Буресвітла спрен став видимий.

«Треба буде врахувати цю обставину, — подумала Шаллан, — і вибудовувати ілюзії таким чином, щоб він міг у них заховатися».

— Що, спрацювало? — запитав Фрактал. — Звідки ти знала, що це дасть результат?

— А я й не знала. — Шаллан пригубила вино. — Я здогадалася.

Той загудів, а дівчина знову сьорбнула вина. Ясна цього не схвалила б. «Наука потребує ясного розуму й загострених відчуттів — а з алкоголем вони несумісні». І колишня підопічна залпом осушила келих.

— А тепер… — сказала Шаллан, сягаючи рукою донизу.

Її наступний крок був суто інтуїтивний: маючи прив’язку до ілюзії і до спрена, вона…

…Поштовхом Буресвітла прикріпила ілюзію до Фрактала, як-от нерідко прикріплювала до себе. Спренове світіння потьмяніло.

— Пройдися, — попросила Шаллан.

— Я не ходжу, а повзаю… — поправив її Криптик.

— Ти зрозумів, про що я.

Фрактал перемістився, і образ Вейл перемістився разом із ним. Але, на жаль, не крокуючи, а, так би мовити, ковзаючи — як-от сонячний зайчик від ложечки, яку знічев’я крутять у руках. Але Шаллан усе одно тріумфувала. Після стількох невдалих спроб домогтися, щоб її творива зазвучали, це неочікуване відкриття здавалося великою перемогою.

А чи не зможе вона домогтися, щоб образ рухався трохи природніше? Шаллан узяла альбом і всілася малювати.