Майкл МакКланг - Пропала злодійка, Майкл МакКланг

почуття відразу минулося. -- Я не буду виконувати за тебе брудну роботу, магістр Гаммонд.

-- Паля чекає на нього вже кілька днів, -- відповіла вона. – Або він йде зараз з тобою, або завтра на кіл.

-- Це огидно. – Я не міг уявити собі брутальнішої смерті.

-- Це справедливість.

Бесділ схлипнув.

В мені почала підійматися недобра лють. Я не хотів мати з цим нічого спільного. З революцією, зі шляхтою, з Белларіусом в цілому чи по частинах. Але я не міг просто піти собі. Єдиним виходом було пройти крізь все це, але присягаю на всіх мертвих богів, я зроблю це по-своєму.

Я поклав руку Бесділу на підборіддя і підвів йому голову.

-- Поглянь на мене, -- наказав я йому. Він повільно поглянув. Він був зламаний, його очі були переповнені жахом, на межі божевілля.

-- Хочеш, щоб це закінчилося? – запитав я тихим голосом.

Він довго дивився на мене. Я побачив, що він здогадався про мої наміри, і спостерігав, як в його налитих кров‘ю коричневих очах зароджується рішучість.

-- Хочу, -- процідив він крізь охрипле від криків горло.

Умить я зачерпнув достатньо енергії, щоб створити світловий меч, і загнав йому в серце. Я відпустив меч, але не енергію. Вартові, що тримали його, стояли приголомшені, машинально компенсуючи його несподівано мертву вагу, в той час, як Гаммонд відскочила назад, викликаючи своє власне джерело.

-- Гарного тобі дня, -- сказав я їй і вирушив до дверей.

-- Придумай спосіб відшукати жалюгідне тіло Вена, -- промовила вона за мить мені в спину. – І ми дозволимо тобі шукати твоє породження тріщини. До того навіть не думай повертатися в Пояс. Те, як тебе зустрінуть, тобі не сподобається.

Я вийшов зі Скибки, гадаючи чи не змінить вона думку і не спробує зупинити мене. Може вона і була вправним магом, але тепер я знав чого від неї чекати. Я йшов і очікував, що вона почне кидати закляття. Якась частина мене сподівалася, що почне.

Не почала.

 

9

-- В тебе не дуже добре виходить заводити друзів, -- зауважив Кіль, коли я переказав йому про свою зустріч з Гаммонд.

-- Я не збираюся заводити клятих друзів. Я втрачаю ті краплини терпіння, що в мене ще залишаються.

-- Ти вистежиш для них Вена?

-- Ні.

-- Тоді як ми вистежимо породження тріщини?

-- Просто підемо і вполюємо його. Мок М‘єн ще не з‘являвся?

-- Ще ні. Їм не сподобається, що ти зневажаєш їх, Хольгрене.

-- Якщо ми будемо обережними, то вони не довідаються. Якщо довідаються і спробують зупинити мене, то пошкодують.

Його обличчя скривилося від тривоги.

-- Але…

-- Слухай сюди, Кілю. Якщо мене втягнуть в трясовину громадянської війни, то я нічого не виграю, а потенційно можу багато втратити, зі своїм життям включно. А це буде означати, що ніхто не врятує Амру. Знаєш, що я на це скажу? Нехай горить це місто синім полум‘ям.

-- Я справді не хочу воювати з ними, -- сказав він з похмурим обличчям.

-- Може до цього не дійде, -- відповів я. – Для цього я хочу, щоб ти відніс моє повідомлення Гаммонд.

-- Що ти хочеш передати їй?

-- Скажи, що якщо вона дозволить мені полювати на породження тріщини, я не об‘єднаюся з Веном.

-- А якщо вона не погодиться?

-- Вона розумна і вміє читати між рядками.

-- Ти цього не зробиш.

-- Зроблю, якщо буду змушений. Але до цього не дійде. Навіть якщо вона не погодиться.

-- Гм… Що? Я не розумію.

-- Цитадель має потаємний хід в Пояс. Я розповім тобі про нього пізніше; зараз в мене купа роботи, і в тебе теж. Йди. І не забудь взяти з собою одного з братів.

Я встав з-за столу і пішов вниз на кухню. Я втомився розмовляти. Втомився бути поряд з людьми, навіть тими, що мені подобалися. Я не з тих, кого можна назвати компанійським. Це одна з причин, чому до Тагота я жив поряд з кладовищем. Не головна причина, звісно, та все-таки причина. Може від моїх сусідів і стояв сморід до небес, проте вони на це не скаржилися і не лізли в мої справи.

Тільки в присутності Амри я ніколи не відчував потреби відособитися.

Пан Марл чистив хмарівки, неабияке досягнення для однорукої людини. Я кивнув йому і пройшов крізь ілюзорну стіну в каміні за купою незапалених дров. Позад себе я почув, як він пробурмотів щось типу “нічого собі”. Я легенько всміхнувся. Марл починав мені подобатися.

Я пішов по сходах направо. Я був певен, що одне з відгалужень, які я проігнорував під час своєї першої екскурсії до темниці, відведе мене туди, куди я хотів потрапити.

Гаммонд буде пильнувати барикади, очікуючи, що я спробую просковзнути повз них. Але вона не могла спостерігати за всім Поясом.

Спускаючись, я лаяв себе за всі ті помилки, які зробив відколи мене викинуло на берег в Белларіусі. Прикінчивши найманого вбивцю Штайнера, мені слід було просто ігнорувати його. Сумнівно, щоб в його сагайдаку були ще якісь стріли. Але маги завжди залишаються магами. А ще мені слід було ігнорувати Справедливих Хлопців, чи то Народний Комітет, і займатися власними справами. Замість цього я спробував врегулювати конфлікт.

Я повинен був розуміти, що така спроба не має сенсу. Надто довго шляхта поводилася надто жорстоко, і тепер пожинала люте невдоволення, яке сама посіяла. Я пішов у Пояс і спробував урезонити косу. Як не крути, я