Агата Задорожна - Пастка для некромантки, Агата Задорожна

 – Ще ні, – на диво терпляче відізвався Тесей. Копирсання у книгах і папірцях протягом усієї ночі зробило його більш терплячим і сумирним. 

Він, навіть не сідаючи, розклав книгу на столі і схилився над нею; Айза дивилася на Тесея – в неї чи то не вистачало сил відвести погляд, чи то вона надто захопилася роздивлянням його довгих красивих пальців. 

Той погортав кілька сторінок, швидко пробігаючись по них очима. Його рухи ставали трохи різкішими, більш нетерплячими, аж поки він не досягнув сторінки, на якій затримався досить довго. Айза вже навіть потрохи почала привставати зі стільця, але тут Тесей перегорнув ту ж таки сторінку назад, потім знову вперед і ще раз назад.

 – Щось не так? – з неприємною підозрою запитала Айза, спостерігаючи за усіма цими рухами. Замість відповіді Тесей просто підійняв відкриту кингу і показав її Айзі. Вона могла багато чого не розуміти у тій писанині, але тут все було ясно, як день: однієї сторінки не вистачало. Вона була вирвана обережно, під корінець, але в цьому не могло бути випадковості. 

Хтось їх опередив, і вони щойно провели цілісіньку ніч у абсолютно марних пошуках. Айза не змогла втриматися від дуже, дуже розчарованого стогону. 

 – Пані Серпик! – раптом крикнув Тесей; наче голосно, але Айза чомусь дуже сумнівалася, що жінка би його почула. Але вона наче очікувала на те, що виявиться потрібною, і наче чатувала за найближчим стелажем, бо визирнула з проходу швидше, ніж можна було би очікувати. 

 – Можна і не кричати, – спокійно сказала вона. – Я ж усе чую. 

Сказано це було так, наче вона не просто чула, а справді чула усе, і від цього спиною Айзи пробіглося трохи мурашок. Потім вона скривилася, але майже відразу ж вирівняла лице – їм все ще була потрібна допомога хранительки архіву. 

 – У вас часом немає копії цього тому? Бо тут, здається, не вистачає сторінок. 

Пані Серпик підійшла до Тесея і зазирнула у книгу через його плече. Їй вистачило всього одного побіжного погляду. 

 – Прикро, – похитала головою вона. – Певно, усьому виною той некромант, що приходив за кілька днів до вас. Йому також для чогось потрібен був цей том – так потрібен, що він прихопив сторінку із собою. А копій ми не тримаємо – хіба що ви замовите переписування з гільдії некромантів, у них у столиці має бути ще одна така книга… 

Айза стиснула зуби. Якщо треба мати справу з гільдією некромантів – вона вмивала руки. До того ж вона знала, що всі прохання до них завершувалися однаково – гарно сформульованими відмовами, якщо тільки до цього прохання не прикладався важкенький мішечок золота чи покупка артефактів гільдії. 

 – Ну, тоді все пропало, – сказала вона дещо розпачливо, піднімаючись зі стільця. – Більше нам тут робити нічого. Ходімо, щигле… 

Тесей кинув на неї здивований погляд, а потім повернувся до столу з книгами. 

 – Не переймайтеся за це. Я приберу – це ж моя робота зрештою… – панна Серпик поплескала Тесея по плечу і помахом голови вказала йому на вихід. Сама вона взялася за  пошкоджений том і вже понесла його кудись вглибину архіву. 

 – Ти страшенно неввічлива, – відкоментував Тесей, наздоганяючи її. Попри це він знову відчинив перед Айзою двері – як наче ця звичка була на підкірці його мозку, і пішов із нею врівню вулицею. 

Після сходу сонця Райн почав оживати і тепер зовсім не нагадував те похмуре незатишне місто, яка Айза бачила вчора. Тут і там бігали заклопотані люди, відкривалися двері пекарень і кав’ярень, десятків маленьких магазинчиків, крамниць і ательє. Осіннє сонце світило Айзі у очі, і вона відчула непереборне бажання посміхатися. 

 – Мені туди, – раптом сказав Тесей, вказуючи у сторону однієї з бокових вулиць. Айза вже й майже забула, що вони мають розійтися, але кивнула і навіть плеснула Тесея по плечу. 

 – Побачимося. 

Тесей трохи підняв брови і тонко посміхнувся. 

 – Певно, що так. 

Він пішов геть, і тільки тоді Айза дозволила собі розслабитися. Щось у Тесеєвій присутності не давало їй спокою, але поки що вона не розуміла, що ж саме. Пальцями Айза торкнулася широкої монети з діркою у центрі, що знайшла у могилі і про яку так зневажливо відізвався Тесей. Відповідь на цю загадку вона, певно, мусить знайти сама. 

Айзі ця бляшанка нагадала ту, яку їй показав сам Тесей – пропуск до споруд міста, тільки якийсь старіший і трохи менший. Вона ще не знала, куди він може відчинити їй двері, але, певно, незабаром їй вдасться все з’ясувати. 

Все, чого вона хотіла – так це спрямувати свої стопи прямо до “Кривого горба” та завалитися спати принаймні на добу. Ось тільки за пазухою в неї ховався лист до батьків, і Айза вже уявляла вологий і засмучено-розчарований погляд матері, якщо вона не відправить його найближчим часом. 

Пошта була їй зовсім не по дорозі, але Айза майже титанічним зусиллям волі змусила себе збадьоритися і попленталася до Срібної вулиці. 

 – Хіба що з посильним, або чекайте ще три тижні – потяги зараз не ходять, – сказав їй поштар, коли вона протягнула йому листа. Вже вдруге за день Айза відчула таке розчарування, що хотілося бити кулаками стіну. 

 – Але чому? – з розпачем запитала вона, вже тягнучись до мішечка із грошима на поясі. Звісно, відправляти лист з посильним – це віддати десяту частку її зрплатні, але іншого виходу в неї, здається, не залишалося.