Мурасакі Сікібу - Повість про Ґендзі. Книга 3, Мурасакі Сікібу

міг{97}. І хоча після церемонії повноліття він жив, оточений загальною повагою, але, байдужий до почестей і розкоші, шукав лише тиші і самотності. Імператор, кревно пов’язаний з Третьою принцесою{98}, ставився із щирою прихильністю і до її сина. Імператриця Акасі також любила Каору, який виріс разом з її дітьми. Пестячи його, вона часто згадувала, як батько журився, що не побачить дорослим дитя, яке прийшло у світ на схилі його днів. А Правий міністр Юґірі приділяв синові Третьої принцеси навіть більше уваги, ніж власним дітям.

Колись чоловік, відомий як Блискучий Гендзі, був улюб­леним сином Імператора, а тому викликав у багатьох людей заздрість, але родина його матері, займаючи невисоке становище в світі, не могла його підтримати. Однак він, розумний і розважливий у вирішенні людських справ, завжди вмів приховати свій незрівнянний блиск, щоб не засліплювати людей, і вдало пройти крізь особисті бурхливі негаразди, які колись так вразили столицю, водночас не забуваючи заздалегідь неквапливо й спокійно готуватися до прийдешнього життя.

А от Каору був досить самовпевненим, що, зрештою, не дивує, якщо згадати, з яким захопленням дивилися на нього люди ще тоді, коли він був дитиною. Здавалося, що йому і справді не призначено жити, як звичайній людині, а швидше тимчасово залишатися на землі перевтіленням одного з будд. Не можна сказати, що природа обдарувала його особливою вродою, хоча у ньому усе-таки було щось напрочуд приваб­ливе. Разом з тим глибина його душі вирізняла його між всіма іншим. Окрім всього, Каору поширював навколо себе дивовижний неземний аромат, який з кожним його рухом якимось чудом розливався навіть на більшу відстань, ніж знамените куриво «За сто кроків». Люди з таким, як у нього, високим становищем, не плекають зовнішню скромність, а, навпаки, намагаються у всьому перевершувати інших. Але Каору страждав від такої рідкісної особливості свого тіла. Адже він нікуди не міг прийти непоміченим, бо аромат відразу ж видавав його. Він не просочував свій одяг жодними пахощами, але як тільки тканина торкалася його шкіри, невловимі аромати, наче ті, що таїлися в глибині його китайських скриньок, набували раптом надзвичайної сили. А коли ж він мимохідь зачіпав рукавом гілку квітучої сливи, то багато хто з присутніх був готовий кинутися і підставити своє вбрання під росу, що спадала з неї. Навіть запах забутого на осінньому полі суцвіття конопельника воскресав від дотику його руки. Цей вражаючий аромат розбудив дух суперництва у принца Ніоу, який, не бажаючи відставати від Каору, просочував своє вбрання найкращими відомими пахощами і цілими днями старанно змішував нові. Навесні принц милувався сливовим цвітом, а восени, коли всі захоплювалися «дівочою красою{99}» і краплями роси, що виблискували на листочках хаґі, за якими сумують олені{100}, він думав лише про хризантеми, які змушують забувати про старість{101}, поблякле суцвіття конопельника й непримітні квіти родовика. Він не міг відірватися від них доти, поки на засохлі поля не лягав іній. Здавалося, ніщо інше не хвилює його. Багато хто вважав це вельми дивною примхою й ознакою манірності. Свого часу Ґендзі ніколи не віддавався якомусь одному заняттю з таким самозреченням.

Каору, тепер уже у званні «ґен-цюдзьо», часто заходив до принца Ніоу, щоб разом помузичити, і, хоча гра на флейті пробуджували у них дух суперництва, проте вони залишалися найближчими друзями. Люди прозвали їх відповідно Духмяним цюдзьо і Напахченим принцом. Всі благородні родини, що мали на виданні красивих дочок, не приховували, що палко прагнуть поєднати їхню долю з юнаками. На такі натяки принц Ніоу відповідав батькам лише тих дочок, яких вважав вартими уваги, щоб вивідати якнайбільше про їхню вроду й чесноти. Але, на жаль, жодна не припала йому до душі. На думці у нього була лише дочка імператора Рейдзея, з нею він мріяв одружитися і разом жити. Кращої на його шляху досі не траплялось. Його зацікавлення принцесою пояснювалося тим, що її мати, ньоґо Кокіден, походячи з високого роду, славилася незвичайно вишуканими манерами й благородною душею, крім того, за словами людей, принцеса була дуже гарною. Оскільки її хвалили не лише сторонні люди, але і її служниці не пропускали нагоди розповісти йому подробиці про неї, то врешті-решт принц Ніоу зовсім втратив спокій.

А от Каору був байдужий до світу з його скороминущими втіхами, бо розумів, що поспішна закоханість у жінку може стати у майбутньому причиною страждань через можливу розлуку з нею перед постригом у монахи, а тому не піддавався пристрастям, які могли б ускладнити його життя. А втім, цілком можливо, що така розсудливість була пов’язана з тим, що він ще не зустрів особи, здатної схвилювати його уяву. Про таємні ж походеньки, які зазвичай світ засуджує, він узагалі не думав. У дев’ятнадцятирічному віці Каору, зберігши за собою колишній чин, крім того дістав звання «сайсьо» і отримав третій ранг. Здобувши прихильність найвищих осіб — колишнього імператора Рейдзея та його дружини Акіконому, — він, залишаючись простим підданим, жив з такою бездоганною репутацією, що не мав би ні перед ким почуватися приниженим, однак таємні сумніви щодо власного походження настільки мучили його душу, що він відмовився від любовних спокус і, незважаючи на молодість, мав славу у світі людини стриманої, твердої вдачі.

Довго живучи в одному домі з дочкою імператора Рейдзея, через яку втратив спокій принц Ніоу, Каору мав змогу переконатися, що принцеса справді була непересічною особою з благородними манерами і бездоганно тонким смаком. «Якщо вже з кимось одружуватися, то лише з нею, — думав Каору. — Вона завжди буде мені розрадою». Однак, хоч і довіряючи юнакові, Імператор проте пильно стежив, щоб той не наближався до покоїв принцеси. Каору розумів, що її батько має рацію, і, хоч був засмучений такою забороною, не намагався її порушити. «Адже може статися, що я не зумію стримати раптового сердечного пориву, — думав він, — наслідки якого будуть згубними як для мене, так і для принцеси».

Каору прийшов у цей світ ніби для того, щоб ним захоплювалися, а тому жодна жінка не могла встояти перед ним, коли чула кілька випадково кинутих слів, що підкорювали її серце. Тож не дивно, що мимоволі Каору виявився пов’язаним з багатьма жінками. Звичайно, то були випадкові зв’язки, яким він не надавав особливого значення, і хоч він не лишався зовсім безпристрасним, проте старанно їх приховував. Мабуть, ніщо так легко не запалює уяву жінки, як зовнішня незворушність, за якою вгадується чутлива душа. Зрештою, на службу у будинок на Третій лінії зголосилося чимало жінок, яким дуже хотілося жити поряд з ним. Всі вони страждали від його холодного ставлення, але були готові миритися з цим, тільки б бачити його щодня. Причому серед цих жінок було чимало осіб високого звання, які покладалися на такий крихкий зв’язок, бо, видно, чарівність Каору була настільки великою, що вони воліли обдурювати себе і багато на що заплющувати очі.

«Поки живе моя мати, — часто казав Каору, — я піклуватимуся про неї і вдень і вночі, щоб виконати свій синівський обов’язок». Правий міністр Юґірі думав віддати за нього одну з численних