Мурасакі Сікібу - Повість про Ґендзі. Книга 2, Мурасакі Сікібу

Перепоною не стояли

Густі кущі ямабукі...»

«Невже такі обдаровані особи не могли скласти нічого кращого?» — подумав Ґендзі розчаровано. До речі, всім служницям Імператриці, які побували вчора в саду Весняних покоїв, пані Мурасакі також прислала вишукані дари. Але описувати все це буде досить нудно.

У садибі на Шостій лінії раз у раз влаштовувалися такі музичні розваги, і Ґендзі почувався задоволеним і щасливим. Звичайно, і його служниці не знали турбот. А імператриця Акіконому й пані Мурасакі, потоваришувавши, час від часу обмінювалися листами.

Тамакадзура, панна із Західного флігеля, після знайомства в день Пісенної ходи з пані Мурасакі стала часто писати до неї. Поки що важко було судити про глибину її душі, але її незмінно привітна вдача й відкритість у спілкуванні з людьми сприяли тому, що й вони відповідали їй приязню. Від багатьох залицяльників вона отримувала любовні листи, але Ґендзі не квапився з вибором. Іноді — мабуть, тому, що його почуття до неї були вельми далекими від батьківських, — у нього з’являлася думка: «А що, як повідомити про неї її справжньому батькові?» Юґірі, син Ґендзі, досить часто бував у Західному флігелі, підходив до завіси, і дівчина сама йому відповідала, хоча цього соромилася. Однак усі вважали їх братом і сестрою, а Юґірі був настільки серйозним, що про жодне загравання з нею не могло бути й мови. Сини міністра Двору, вслід за Юґірі, бродили засмучені навколо садиби на Шостій лінії, щоб натякнути панні про свої сердечні почуття. А вона, знаючи, що вони — її брати, таємно страждала і мріяла лише про те, щоб нарешті про неї дізнався її рідний батько, але не скаржилася і майже з дитячою довірливістю в усьому покладалася на Ґендзі. Її схожість з матір’ю не була великою, але в дечому вони мали щось спільне, хоча, безсумнівно, дівчина була набагато обдарованішою.

Коли з першого дня четвертого місяця настала пора заміни вбрання на літнє, то навіть небо здавалося навдивовижу яскравим. Маючи досить багато вільного часу, Ґендзі присвячував його музичним розвагам. Задоволений тим, що, як того й сподівався, у Західний флігель надходило чимало любовних листів, він іноді заходив туди й, читаючи їх, радив дівчині ті з них, які, на його думку, заслуговували на відповідь, але вона, насилу приховуючи збентеження, не мала охоти цього робити. Помітивши серед них листи принца Хьобукьо, повні передчасних любовних скарг і докорів, Ґендзі співчутливо всміхнувся. «З-поміж моїх численних братів він був мені особливо близьким від малечку, але свої любовні захоплення старанно приховував. І коли я бачу, що навіть у літньому віці він не втратив юнацького запалу почуттів, то дивуюся і співчуваю. Вам треба відповісти йому. Кращого, ніж принц, співрозмовника для хоч трохи освіченої жінки, важко знайти. Бо це людина, здатна на тонкі відчуття», — розповідав він словами, які могли б справити приємне враження на дівчину, але вона все ще соромилася.

Удайсьо[102] Хіґекуро, людина простосердна і статечна, також домагався її прихильності, ніби підтверджуючи справедливість приказки: «На горі Любові і Конфуцій спотикається». Його лист був по-своєму цікавий. Та серед багатьох інших увагу Ґендзі ще привернув до себе лист, написаний на синьому китайському папері, надзвичайно ніжний, сильно напахчений і щільно згорнутий в крихітний сувій. «Чому ви навіть не розгорнули його?» — спитав він, розкривши листа. Його почерк виявився досить вишуканим.

«Я Вас кохаю,

Та Ви, гадаю, про це не знаєте.

Так і потік бурхливий,

Скипаючи поміж камінням,

Біжить, але ніхто його не бачить...»

Лист відповідав усім вимогам сучасного стилю. «А цей від кого?» — поцікавився Ґендзі, але ніякої відповіді не почув.

Тоді, покликавши Укон, він сказав: «З усіх присланих листів вибирайте найкращі й заохочуйте панну на них відповідати. Я не вірю, що у легковажних вчинках молодих жінок винні тільки чоловіки. Пригадую, як я сам, не отримавши відповіді, ображався і звинувачував жінок в нечуйності, нетямущості, а поведінку особи невисокого звання в такому разі вважав просто зухвалою. Крім того, відомо, що, коли жінка, щоб подразнити чоловіка, не відповідає навіть на звичайнісінькі листи із згадкою про квітку чи метелика, його уява лише розпалюється. А якщо він її швидко забуде, то хіба вона матиме підстави йому докоряти? Втім, відгукуватися на листи негайно також не варто, бо згодом це може мати вельми погані наслідки. Загалом, якщо жінка забуває про стриманість і, піддавшись примсі, хизується тим, наскільки тонкий її розум, то це може скінчитися для неї бідою. Ні принц Хьобукьо, ні Удайсьо не здатні на необачні, негідні їхнього звання вчинки. Тож панні не годиться показувати свою непривітність і нерозуміння. Що стосується чоловіків нижчого звання, то у ставленні до них треба брати до уваги ґрунтовність їхніх намірів і глибину закоханості».

Поки Ґендзі наставляв Укон, дівчина сиділа, відвернувшись так, що йому було видно її чарівний профіль. Верхній одяг — хосонаґа — кольору гвоздики прекрасно, по-сучасному, поєднувався із нижнім — коуцікі — білим відповідно до пори року. Спочатку вона приваблювала головним чином простодушністю, що межувала з ознаками провінційності, але спостерігаючи за столичними дамами, вона поступово засвоїла їхні манери, навчилася дбати про свою зовнішність і таким чином яскраво засяяла своєю природною красою. Тож від самої думки, що вона стане чужою дружиною, Ґендзі впадав у відчай. Та й Укон, дивлячись на них, усміхалася. «Він занадто молодий, щоб називатися її батьком. Годилося б краще їм бути прекрасною подружньою парою», — думала вона.

«Я не передавала панні ніяких листів, за винятком трьох-чотирьох, які ви самі бачили, бо вважала нечемним відсилати їх назад, щоб не ставити в незручне становище тих, хто їх написав. Відповідала панна лише тому, кому ви радили, і то з неохотою», — сказала Укон.

«До речі, а все-таки хто надіслав листа, так по-сучасному згорнутого? Написано прекрасно», — зауважив Ґендзі, з усмішкою розглядаючи його.

«Гонець уклав мені його в руки й пішов, — сказала Укон. — Я знаю, що пан Уцюдзьо[103] з дому міністра Двору знайомий з Міруко, нашою служницею. Мабуть, через неї він і передав листа. Ніхто інший, крім неї, не спадає на думку».

«Як зворушливо! Чи можна нехтувати ним лише тому, що він не досяг високих чинів? Навіть серед придворної знаті мало хто славиться таким впливом у світі, як він. Серед них він вирізняється надзвичайною розсудливістю. З часом він дізнається, ким йому доводиться ваша панна, але наразі нехай ні про що не здогадується. У всякому разі, його лист вартий уваги», — сказав Ґендзі, все ще не відкладаючи листа.

«Боюся, що мої застереження можуть здатися вам неприємними, — сказав він, звертаючись до дівчини. — Але я довго роздумував над тим, чи варто повідомити про вас батькові, й дійшов висновку, що вам, недосвідченій і без надійної підтримки, ще рано входити в сім’ю, з якою ви були розділені впродовж багатьох років. Як на мене, краще зачекати, поки ваше становище не зміцниться і ви, вже самостійна людина, при сприятливій нагоді зможете йому відкрити, що ви