Рома Аріведерчі - Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі

Пауза тяглася нескінченно.

Нарешті королева згадала про мене.

- Адептко Тян, де я могла вас бачити? Тільки не  брешіть.

- Ніде, ваша величність. Принаймні відтоді, як я себе пам’ятаю. Неможливо забути жінку, яка ходить все життя у вінку з квітами назовні й шипами всередину.

- Он воно як. - сказала королева. - тоді чому всі, хто на вас скаржиться, тобто всі викладачі й персонал, що на вас скаржиться, стверджують, що ви їм когось нагадуєте? 

Упс. Їм аби тільки скаржитись. Та поки не згадали,кого, то й нехай. Теж мені, Мадридський двір, а не академія.

- Хіба когось нагадувати - то провина, ваша величність? Хіба я можу відповідати за те, що комусь здається чи згадується?

- Не можете. На жаль. Але скандал шириться. Бо адепти й особливо адептки ні про що інше не можуть ні думати, ні говорити, крім ваших з паном ректором вечірніх та  вранішніх занять. Я вам більше скажу. Хоч це не скарга - пан ректор через ваші вранішні побач… заняття переніс мою ранкову фізкультуру на час, і це зовсім не смішно, адептко, на час,  коли ви на парах.

Я промовчала. Що я можу сказати? 

Я ж інколи все ж ходжу на пари, хоч і не маю найменшого бажання. Бо наш ректор відмовляється робити для мене окремий графік.

А працювати з паперами, одягом і різними завданнями по канцелярії, систематизувати теки я можу або рано вранці, або після занять. І якщо комусь не вистачає фізкультурки зрання, хто я така, щоб заперечувати? Я тільки за. Нехай тренує її, а я посплю на годину довше.

Та хто б мене питав.

- Тобто ви займаєтесь паперами?

- Це саме і є  роботою секретарки, ваша величність. Діловодство й організація графіку роботи начальства.

- Кгмкх. Тобто ви ще не знаєте?

- Я знаю все, що стосується моїх обов'язків перед паном ректором, ваша величність. І він не може на мене поскаржитись. Чи… може?

- Ні. Він не скаржився. Та й дивно було б, адептко Тян. Він не може на вас поскаржитись. І не зможе.

- А ч…?

- Не питайте. Я зрозуміла. Ви ще не ініційовані, адептко?

- Ще ні.  Воно б пора вже, от тільки мені поставили блок до закінчення навчання. Щоб, знаєте, нічого не відволікало.

- Он воно як. Це багато чого пояснює. Крім ваших оборудок із записками до ректора від закоханих іді… кгм, адепток і навіть…

Чого ви мовчите, адептко?

- Ви ні про що не питали, ваша величність.

- А, ну так.  Як би вам пояснити…

Так вона питає чи пояснює? Бідна королева. Так втомилася на своїй посаді, уже заговорюється.

- От, наприклад, адептко, мій чоловік. Він ніколи б не передав мені любовної записки від якогось адепта. Я вам більше скажу, не поручуся, що такий адепт би прожив довше, ніж Фон, тобто принц-консорт,  добрався б до нього.

- Так вони, мабуть, тому і не передають вам через нього записки. - сяйнула я дедукцією.

Королева подивилась на мене якось дивно. Хотілося б мені думати, що з повагою.

- А через вас виходить можна?

Я ледве стрималась, щоб не замахати руками у відповідь, бо при королівських особах не можна робити занадто вільних жестів.

- Що ви, ваша величність. Ніколи. Ні за що. Якщо мене пан Ешенбах мало не погнав із заліку за  строфу в сонеті, я навіть думати боюсь, що б він зі мною зробив, якби я передала вам запис…

- Строфу в сонеті? Що ви уже там понаписували? - ревниво спитала королева

- Ну сонет. Він, тобто пан професор фон Ешенбах, пообіцяв, хто напише класичний сонет за п’ять хвилин, тому залік автоматом і нехай гуляє вальсом. А всі інші нехай начуваються, він їм такий армагеддон влаштує на іспиті. От. 

- І ви, виходить. встигли.

- Звісно. У нас, на болотах довгими …

- Зимовими вечорами. Я в курсі, адептко. Покажіть но мені...

- Професор Ешенбах порвав мої вірші. Не знаю, що його так розсердило. Але я звісно зберегла доказ. Бо він може потім не поставити мені залік. І я тоді поскаржуся панові ректору.

- Поскаржитеся. Он воно як.  Покажіть хоч щось, бо я не вірю.

Хто я така, щоб перечити її величності? 

Простягаю їй порваний аркуш. А я так старалася писати розбірливо.

Моя принцесо я навік замовк

Мої рядки з безумними віршами 

Й замилуванням вами до нестями 

Вам передасть ваш вірний сірий вовк

Кінчайте ваші ох на сто   хвилин.

Від вас нічого більшого не треба,

Королева пильно подивилася мені наче в саму душу. А що я? Залік автоматом всім хочеться, хіба ні?

…Наш з вами перший вечір просто неба…

- Не було цього! - гнівно скрикнула королева, що за…

- Ну так треба, для рими небо - не треба, ваша величність. 

- Не треба плітки розносити, адептко!  Я була про вас кращої думки.

- На своє виправдання можу сказати, що це експромт. Не кожна адептка може написати класичний сонет на класичний сюжет за п’ять хвилин. Бо гусяче перо дуже незручне для писання, ваша величність.

Королева подивилася на мене ще уважніше і махнула рукою, як на якусь безнадійну тупендю.

І повернулася до читання

Я помираю в полі біля брами

І мрію встигнути холодними устами

Сказати вам, що принц ваш - вурдалак.

- Он воно як, повторила королева. Запам’ятайте, адептко - то все  плітки.  І не розповсюджуйте  їх. Інакше одною доганою не відбудетесь.

Я на всяк випадок киваю. 

- І майте на увазі. - щоб там ви не робили наодинці з паном ректором. - то ваша приватна справа, якщо ви повнолітня і все без примусу.

Я знову киваю, бо її краще зараз не бісити.