Анастасія Бойд - На мені та в мені, Анастасія Бойд

- Послухай, Дені... Я, можливо, була різка з тобою. Пробач.

- Ні що ти! - пожвавішав він, і розчарування, яке витікало з Дені до цього, миттю випарувалося.

Схоже, що весь план пішов шкереберть. Прокляття! Як я мала відчути золоту середину між хамством і хибною надією?

Мобільний наполегливо завібрував, і я мало не випустила його, виявивши СМС від Іва:

"Я повернувся, але страшенно застудився. Тепер не знаю коли побачимось. Не хочу тебе заразити. Сумую. Гарного дня".

Моє серце стало заходитися через те, що Ів вже так близько, а я ще не поруч. Він хворий, і, можливо, вимагає турботи, а я сиджу на нікому не потрібному побаченні. Хоча, хіба я мушу дбати про нього? Хіба ж у нас такі стосунки? Адже мені просто хотілося пограти...

Дені щось захоплено розповідав, забувши про мою недавню грубість, але я вже нічого не чула. Я сумувала за Морелем, і все-таки хотіла подбати про нього. Чим довше я сиділа на місці, тим менше часу залишалося на те, щоб провести останок дня з Івом.

- Вибач, Дені. Мені треба бігти. Це дуже важливо та терміново. І знайди собі когось іншого, ми більше не побачимось.

Я схопилася з місця, залишивши Дені у здивуванні, і з усіх ніг кинулася до Іва. Поки добиралася до нього, не могла стримати тремтіння в руках і посмішку від передчуття нашої зустрічі. Я так нервувала, ніби ми не бачилися рік. Як ніколи, я була впевнена, що вчинила правильно.

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно