Джеймс Хедлі Чейз - Труна з Гонконгу

добре, — вона уклала сигарету між свої нафарбовані губи й запалила її. — Я тобі подобаюся?

— Звісно.

— То, може, підемо?

— Гаразд.

— Ти даси мені три долари для мадам?

Я дав їй три долари.

Жінка знову підійшла до нас, показуючи всі золоті коронки.

— Ви задоволені нею?

— А хто б не був нею задоволений?

Вона забрала три долари.

— Приходьте побачити мене знову, — сказала жінка. — Я завжди тут.

Дівчина, котра назвалася Джоан, підвелась і рушила до виходу. Я попрямував за нею, киваючи морякам. Один із них утворив літеру «О» вказівним та великим пальцями, а тоді удав, що непритомніє в руки своїх приятелів. Я залишив їх клеїти дурня і вийшов у спекотну метушливу ніч, де на мене чекала дівчина.

— Я знаю чистий дешевий готель, — сказала вона.

— Я також, — мовив я. — Я зупинився у готелі «Небесна імперія». Ми підемо туди.

— Буде краще піти у мій готель, — дівчина скоса поглянула на мене.

— Ми підемо у мій готель, — наполіг я і, взявши її за лікоть, повів крізь натовп у бік готелю.

Вона йшла поруч зі мною. Від неї пахло дорогими парфумами. Я не міг їх розпізнати, та вони були приємні. На обличчі дівчини з'явився замислений та віддалений погляд. За час цієї короткої прогулянки ми не сказали одне одному жодного слова. Коли ми увійшли в готель, вона почала підніматися крутим маршем сходів. У неї була приваблива спина і красиві довгі ноги. Дівчина професійно колихала стегнами, ступаючи з однієї сходинки на іншу. Я упіймав себе на тому, що спостерігаю за цим рухом із більшим зацікавленням, аніж того вимагає ситуація.

Старий портьє дрімав за своєю стійкою. Він розплющив одне око, пильно поглянув на дівчину, тоді на мене і знову заплющив око.

Я повів дівчину коридором. Лейла стояла у своєму дверному прорізі й полірувала пилочкою нігті. Вона оглянула дівчину, а тоді глузливо посміхнулася до мене. Я відповів їй тим же, тоді відчинив свої двері й підштовхнув китаянку в затхлу, непровітрену кімнатку.

Зачинивши двері, я замкнув їх на тонкий засув.

— Ти не міг би заплатити мені більше тридцяти доларів? Було б дуже мило з твого боку дати п'ятдесят, — сказала вона.

Китаянка потягнула за блискавку збоку на сукні, аби показати свою добру волю. Вона вже наполовину скинула одяг, перш ніж я її зупинив.

— Розслабся, — мовив я, виймаючи свій гаманець. — Ми можемо з цим не поспішати.

Вона уважно поглянула на мене. Я вийняв фотографію Джоан із моргу і подав їй. На привабливому обличчі китаянки з'явилося підозріливе збентеження. Дівчина якийсь час пильно вдивлялась у світлину, а тоді зиркнула на мене.

— Що це? — запитала вона.

— Фотографія Вінґчонґ, — сказав я, сідаючи на ліжко.

Вона повільно застебнула сукню. Тепер у її чорних очах з'явився нудьгуючий вираз.

— Звідки мені було знати, що у вас є її фотографія? Мадам запевнила, що вам невідомо, як вона виглядала.

— Ти її знала?

Дівчина притулилася стегном до бильця ліжка.

— Це аж так важливо? Я вродливіша за неї. Ти не хочеш зайнятися коханням?

— Я запитав, чи ти її знала.

— Ні, не знала, — вона нетерпляче ворухнулася. — Чи можу я отримати свій подарунок?

Я відрахував п'ять десятидоларових банкнот, склав їх і тримав так, аби китаянка могла насолоджуватися їхнім виглядом.

— Вона вийшла заміж за американця. Його звали Герман Джефферсон, — сказав я. — Ти знала його?

Дівчина скорчила гримасу.

— Я зустрічалася з ним, — і вона ще раз поглянула на фото Джоан. — Чому вона виглядає так, наче... мертва?

— Бо Джоан насправді мертва.

Китаянка кинула фотографію, ніби та її вкусила.

— Це погана прикмета — дивитися на мертвих людей. Дайте мені мій подарунок. Я хочу піти.

Я вийняв фотографію Германа Джефферсона і показав їй.

— Це її чоловік?

Вона лише зиркнула на світлину.

— Я помиляюсь. Я ніколи не зустрічалася з її чоловіком. Чи можу отримати свій подарунок?

— Ти ж щойно сказала, що зустрічалася з ним.

— Я помилялася.

Ми пильно дивились одне на одного. З виразу її обличчя я розумів, що даремно витрачаю час. Вона не мала наміру розповідати мені хоч щось. Я дав їй банкноти, які дівчина відразу ж заховала у сумочку.

— Ти отримаєш більше, якщо даси мені будь-яку інформацію про Джефферсона, — сказав я без жодних надій.

Вона рушила до дверей.

— Мені нічого про нього не відомо. Дякую вам за подарунок.

Дівчина відсунула засув і, глумливо похитуючи стегнами, вийшла.

Я знав, що мене пошили у дурні, та оскільки розумів, що витрачаю гроші Джефферсона, був менш засмучений, аніж якби це були мої власні кошти.

2

Згодом, стомившись лежати на ліжку, я вирішив піти кудись поїсти. Відчинивши двері спальні, побачив Лейлу, яка стояла, спершись на одвірок своїх дверей по той бік коридору. Вона переодягнулась у яскраво-червоне з золотим ціпао, тому виглядала по-святковому. У волосся дівчина заколола білий цикламен.

— Вона не залишилася надовго, — сказала Лейла. — Навіщо ви привели її сюди, якщо тут є я?

— Це були суто справи, — відповів я, зачиняючи двері та повертаючи ключ. — Я лише хотів поговорити з нею.

— Про що? — запитала вона підозріливо.

— Про всяке, — я оглянув її з голови до ніг. Лейла була справді дуже привабливою дівчиною. — А ти б не хотіла повечеряти зі мною?

Її обличчя проясніло.

— Це дуже гарна ідея, — сказала вона, тоді кинулась у свою крихітну спальню, схопила сумочку і приєдналася до мене у коридорі. — Я відведу вас у дуже хороший ресторан. Я така голодна. Ми з'їмо багато смачного, але це не обійдеться вам дорого, — вона попрямувала коридором у бік сходів. Я рушив за нею. Ми пройшли повз портьє, котрий здійснював складні обчислення за допомогою рахівниці. Його старі жовті пальці вдаряли по кісточках з дивовижною швидкістю. Він навіть не звів погляду, коли ми спускалися сходами.

Я рушив слідом за міцною маленькою спиною Лейли через дорогу до стоянки таксі.

— Нам доведеться узяти таксі до порома «Зірка»[7], — сказала вона. — Ресторан, у якому ми вечерятимемо, — на материку.

Узявши таксі, ми поїхали до порома «Зірка», а опісля зійшли