Джеймс Хедлі Чейз - Труна з Гонконгу

корисну інформацію про Джефферсона чи його дружину. Якщо хочу одержати потрібні мені дані, то маю покладатися на те, що сам щось розкопаю. Та я не міг вирішити, з чого почати.

Близько години я блукав містом, розглядаючи крамниці, всмоктуючи атмосферу цього місця — і воно мені дуже подобалось. Урешті-решт вирішив чогось випити і пішов уздовж прибережного району в бік Ваньчаю. Тут було кілька невеличких барів, перед кожним із яких сидів навпочіпки китайський хлопець, гукаючи перехожих і запрошуючи всередину з хитрим поглядом і підморгуванням.

Я увійшов в один із більших закладів і сів за столик подалі від музичного автомата. З півдюжини американських моряків гайнували час у барі, п'ючи пиво. Двоє китайських бізнесменів з папкою паперів сиділи поблизу мене і палко про щось розмовляли. Кілька китаянок примостилися на лавці у кінці залу, хихочучи й тихо розмовляючи одна з одною, що було схоже на щебетання пташок.

Підійшов офіціант, і я замовив віскі та кока-колу. Коли він обслужив мене, китаянка середніх років, одягнута у жовтувато-брунатне із зеленим ціпао, з'явившись нізвідки, зайняла вільний стілець навпроти мене.

— Доброго вечора, — сказала вона, оглядаючи мене чорними очима. — Це ваш перший візит у Гонконг?

— Так, — відповів я.

— Ви не проти, якщо я складу вам компанію?

— Чому б і ні. Чи можу я замовити вам випивку?

Вона всміхнулася — на зубах у неї були золоті коронки.

— Я хотіла б склянку молока.

Я махнув рукою до офіціанта, який, здавалося, добре знав, що принести: він кивнув, кудись вийшов і незабаром повернувся з півлітровим кухлем для пива, повним молока.

— Їжа тут смачна, — сказала жінка, — якщо ви хочете поїсти.

— Ще трохи зарано. А ви не п'єте нічого сильнішого за молоко?

— Ні. Ви зупинилися у «Глостері»? Це найкращий готель.

— Саме це я й чув.

Вона оцінюючи глянула на мене.

— Ви б не хотіли познайомитися з гарною дівчиною? У мене є кілька дуже молодих і вродливих дівчат. Варто лише зателефонувати, і вони приїдуть сюди. Вам не доведеться вибирати когось, якщо вони вам не сподобаються. Я пошлю по них, але вони вас не потурбують. Вам треба буде лише сказати, чи хоч одна з них вас задовольняє, і я все організую.

— Дякую, але не зараз. Вам важко знаходити дівчат?

Жінка засміялася.

— Мені важко їх не знаходити. У Гонконгу забагато дівчат. Що ще вони можуть робити, крім розважати джентльменів? Гонконг переповнений вродливими дівчатами, які прагнуть трохи підзаробити.

Готель «Небесна імперія» був лише за дві чи три сотні ярдів від цього бару. Здавалося слушним припустити: якщо ця жінка керує місцевими проститутками, то вона могла знати Джоан.

— Мій приятель, коли він торік був тут, зустрів одну дівчину, яка йому дуже сподобалася, — сказав я. — Її звати Джоан Вінґчонґ. Я б хотів з нею зустрітися. Ви її знаєте?

На мить у чорних очах співбесідниці проступило здивування. Якби я уважно не спостерігав за нею, то міг би й пропустити цю швидку зміну виразу очей. А тоді вона засміялася, барабанячи по столу тонкими пальцями бурштинового кольору.

— Так, звісно ж, я її знаю. Це гарна дівчина... дуже вродлива. Вона вам, без сумніву, сподобається. Якщо хочете, можу зараз же їй зателефонувати.

Тепер настала моя черга приховувати здивування.

— Що ж, чому б і ні?

— Це моя найкраща дівчина, — продовжила жінка. — Ви не проти піти з нею у готель? Бо вона живе з батьками і не може привести джентльмена у свою квартиру. Це коштуватиме тридцять гонконгівських доларів за неї і десять доларів за номер, — усміхнувшись, вона показала золоті коронки на зубах. — І три долари для мене.

Мені стало цікаво, що скаже старий Джефферсон, коли я перелічу ці видатки у своїй відомості витрат.

— Ну гаразд, — сказав я і всміхнувся у відповідь. — Але звідки я знатиму, що ця дівчина — Джоан? Вона ж може бути кимось іншим, правда ж?

— Ви жартуєте? — запитала жінка, пильно дивлячись на мене. — Це — Джоан. Ким іще вона може бути?

— Правильно. Я просто пожартував.

Китаянка підвелася.

— Піду зателефоную.

Я дивився, як жінка перетнула зал і підійшла до столика з телефоном. Поки вона телефонувала, один з американських моряків підійшов до неї й обняв за плечі. Та жестом попросила його помовчати, і тоді він поглянув на мене та підморгнув. Я підморгнув у відповідь. У барі панувала дружня та невимушена атмосфера. У цій угоді не було нічого потайного. До того часу, поки жінка поклала слухавку, усі, у тому числі офіціанти, знали, що я замовив собі дівчину і що вона вже йде сюди. Здавалося, що усі вони справді були раді цій події.

Жінка поговорила з моряком, а тоді знову зняла слухавку. Схоже, бізнес пожвавлювався.

Я допив напій, закурив сигарету, а тоді дав знак офіціанту повторити замовлення.

Двоє американців у барвистих пляжних сорочках увійшли в бар і сіли за стіл далеко від мого. Закінчивши телефонну розмову, китаянка підійшла до мене.

— Джоан буде за десять хвилин. Я повідомлю вам, коли вона прийде, — і, кивнувши, вона попрямувала до двох новоприбулих американців та сіла коло них. Після п'ятихвилинної розмови вона підвелася й знову пішла до телефону.

Трішки більше ніж чверть години потому двері бару відчинилися, й увійшла китаянка. Вона була висока і мала гарне тіло. Одягнута була у чорно-білу обтислу європейську сукню. Чорно-біла пластикова сумочка звисала на ремінці, обмотаному навколо зап'ястка. Китаянка була приваблива і чуттєва. Вона поглянула на старшу жінку, а та кивнула у мій бік. Дівчина зиркнула на мене і всміхнулась, а тоді перетнула зал, манірно рухаючись, у той час як кілька американських моряків свистіли їй услід, по-дружньому всміхаючись до мене.

Дівчина сіла поруч зі мною.

— Привіт, — сказала вона. — Як тебе звати?

— Нельсон, — відповів я. — А тебе?

— Джоан.

— Джоан, а далі?

Вона потягнулась і взяла сигарету з моєї пачки, що лежала на столі.

— Просто Джоан.

— А не Вінґчонґ?

Дівчина кинула на мене швидкий погляд, а потім усміхнулась. У неї були дуже гарні білі зуби.

— Саме так мене звати. А звідки ти знав?

— Мій приятель був тут торік, — сказав я, знаючи, що вона мене обманює. — Він порадив навідатися саме до тебе.

— Дуже