Федеріко Андахазі - Конкістадор

до Кетци. Завдяки цій дружбі Кетца легше терпів розлуку зі своїми близькими: Тепеком, Уатекі, шкільними товаришами у Кальмекаці. Але найголовніше — тепер юнак мав кому розповісти про свою тугу за далекою Ішоєю. Маоні намагався втішити закоханого оповідками про те, як він повернеться додому, розширивши межі імперії аж до іншого берега моря. Він повернеться в Теночтитлан справжнім героєм і тоді зможе оженитися на Ішої і решті жінок, варто йому лише зажадати. У словах Маоні проступала гіркота, адже молодик-уастек усвідомлював, що ані крихти цієї слави він не дістане: він належав до відринутих, він був койотлем, позбавленим будь-яких прав. Хай які вони близькі, хай які обітниці братерства дають один одному, вони походили з ворожих племен, та ще й Маоні був затаврований клеймом переможеного. Порівняно з його становищем Кетца не мав на що нарікати. Слова друга не приносили йому полегшення, навпаки, вони прошивали йому груди, мов кинджал, змушуючи журитися й через Маоні теж.

Окрім Маоні та ще трьох уастеків, які будували разом з ним корабель, ще охочих піти у ризиковану подорож не знаходилося. А для повноцінної команди потрібно щонайменше дванадцять чоловік. За спокійної безвітряної днини стало б і пари веслувальників. Але під час штормів та зустрічного вітру треба було задіяти всі дванадцять весел. За розрахунками Кетци, якщо на їхньому шляху не зустрінеться земля, коли вони відпливуть на схід, експедиція здійснить плавання навколо світу, повернувшись із заходу, приблизно за вісімдесят днів. Утім, переконати інших, що Земля — це куля, як і решта світил на небосхилі, виявилося непростою справою. Горизонт викликав у душах уастеків прадавній жах, чимало з них вірили, що обрій є межею, за якою світ обвалюється у прірву, чи що там розташовано землі, які заселені демонами або іншими злісними божествами, яких вигнано з пантеону. Рибалки на власні очі бачили велетенські кораблі з богами, що мали червоні бороди — вікінкатль, як ті називали себе, вони були жаскими та жорстокими. Утім, Маоні особисто такого не бачив, ці оповідки передавалися з покоління в покоління, й він йняв їм віри. Можливо, кораблі богів і були доказом існування іншого світу на тому боці моря. Кетца нагадував співрозмовникам, що — за їхніми власними переказами — уастеки під проводом жерця Куештекатля прибули у ці землі на велетенському кораблі. Разом з тим, саме в Уастеці вперше зародився культ Кетцалькоатля. Чимало прадавніх кам’яних статуй мали разючу подібність зі статуями бога життя. Але найбільш прикметним було те, у якій подобі його було зображено: це був Володар білої землі, чоловік з червоною бородою, дуже подібний до таємничих вікінкатль. Це збігалося з давніми віруваннями тольтеків, які вважали, що всі люди, незалежно від кольору шкіри та належності до кланів, місця проживання чи рідної мови, були власноручним витвором богів і зародилися від боротьби між Кетцалькоатлем та Тецкатліпокою.

Однак хай які поважні були докази, наведені Кетцою, він не міг переконати людей узяти участь у його подорожі.

Він обіцяв уастекам свободу, незалежність від гніту тлатоані, володіння частиною земель, котрі вони завоюють, — та все намарно. Екіпаж нараховував усього п’ятьох. Але коли новина дійшла до в’язнів-мешиків, дехто забажав почути пропозиції молодого земляка. Обернутися з ув’язнених вигнанців на шляхтичів, що володіють значними територіями, — зваблива пропозиція. Та спершу, певна річ, слід було домовитися про все з Папалоа.

— Я маю людей для твого корабля, — заявив Кетці їхній повноправний власник.

Молодий капітан опинився на роздоріжжі. Люди, яких пропонував Папалоа, були найгіршими представниками народу мешиків: крадії, бандити, убивці найнижчого штабу. Вони були злочинцями до заслання, а перебуваючи в ув’язненні, наробили ще більше бридких речей. Але найголовніша проблема полягала в іншому — ці люди були найзліснішими ворогами уастеків. Саме вони чинили розправу після повстань: убивали повстанців, ґвалтували їхніх дружин та грабували їхні оселі. Як змусити катів та їхні жертви жити пліч-о-пліч на плавкому невеличкому острівці? Як зробити так, щоб вони не повбивали один одного, щойно відпливуть від берега?

— Проблема не у роботі, проблема у палиці, — Папалоа повторив Кетці його ж слова, які той промовив щодо дотримання порядку в селищі. — Як на мене, простіше втримати злагоду на кораблі з командою з дванадцятьох чоловік, ніж у містечку з тисячею мешканців — повстанців, убивць та навіжених, — доказав Папалоа, як завжди саркастично засміявшись.

Поза тим, добровольці-мешики не мали жодного уявлення про навігацію. На відміну від уастеків, людей моря, в’язні здебільшого були горянами, з гір, що оточували Теночтитлан. У ліпшому випадку — і це найбільше, що вони робили, — колись подорожували столичними каналами на каное. З іншого боку, як і слід було сподіватися, уастеки, що збиралися йти у плавання, відмовлялися брати з собою своїх нещодавніх катів. Утім, міркував Кетца, є дещо, що поєднує усіх цих людей, — жага свободи. Якщо він спроможеться досягти взаємної терпимості, то, коли вони опиняться у відкритому морі, мешики та уастеки просто-таки змушені будуть співіснувати у мирі, якщо тільки не наважаться на самогубство: битва на смерть неминуче призведе до загибелі експедиції, бо у морі кожен з них стане незамінним. Отже, Кетца вирішив прийняти щедрий дарунок Папалоа. Начальник гарнізону мав єдину умову: якщо вони справді знайдуть землю на тому боці моря, Папалоа вимагав собі половину від наділів, які належатимуть кожному з його підлеглих. Загалом Папалоа не поставив би на успішність експедиції навіть жмені какао, та йому не було чого втрачати, а натомість він позбавлявся найзлісніших в’язнів. А що ж до тубільців, то вони не мали для Папалоа жодної цінності. А головне — він мав нагоду назавжди попрощатися з цим жовторотиком з конкістадорськими вихватками, з цим піллі, імператорським мазунчиком, який з’явився у селищі, щоб поставити під сумнів владу начальства. А якщо серед маячні сина Тепека раптом виявиться дрібка істини, Папалоа таким чином забезпечить собі заможне майбутнє шанованої людини.

Корабель мав відплисти за тиждень, коли місяць буде уповні. У результаті непростих переговорів між Кетцею, Папалоа, уастеками та в’язнями-мешиками команду врешті-решт було набрано.

Зважаючи на те, що військових флотських звань просто не існувало, всі члени екіпажу були розділені за рангами сухопутної армії. Список особистого складу очолював Кетца у ранзі ачтонтекатля (головнокомандувача), далі йшли Маоні та в’язень на ймення Ітцкоатль, яких було призначено ачкаутлі (командирами). Вони мали четверо підлеглих — теяотлані (офіцерів) — двоє уастеків та двоє мешиків. І завершували список шестеро акальянелотлів (рядових) — по троє з кожного гурту.

Сенс такого розподілу звань полягав не лише в тому, щоб урівноважити два гурти, але й щоб