Федеріко Андахазі - Конкістадор

завдяки розподілові керівних посад змінилася логіка стосунків між ними. Горизонтальний розподіл на переможців та переможених мав поступитися місцем вертикалі, й за цією логікою жоден народ не був вищим за інший. Тепер замість двох гуртів мало утворитися три, у кожному з яких було порівну мешиків та уастеків, й усі вони підпорядковувались вищій владі — Кетці.

Частина друга

Подорожній щоденник Кетци[1]

Листи до Ішої

Ім’ям Кетцалькоатля!

Кохана моя Ішоє!

Я ніколи не зізнавався у тому, про що завжди мріяв: після закінчення школи Кальмекак просити у твоїх батьків дозволу одружитися з тобою, щоб ти стала моєю дружиною. Утім, нічому з цього здійснитися не судилося: мені не вдалося закінчити освіту, й мені навіть не дозволили побачити тебе, перш ніж відіслати мене у заслання. І з Тепеком, батьком своїм, я теж не мав змоги попрощатися.

Я, як багато разів тобі розповідав, переконаний, що на тому боці існує інший світ. Імператор сказав, що мені складуть добру шану, коли я знайду землі Атцлана чи якісь інші території, котрі розширять межі імперії. А ще він пообіцяв назвати мене правителем усіх островів та земель, які я відкрию відтепер і до закінчення походу. Утім, ані шана, ані влада над іншими народами, ані розширення меж імперії, ані високі посади нічого не вартуватимуть для мене, якщо заради них мені доведеться відмовитися від тебе.

Найбільше я б прагнув, щоб ти була поруч зі мною, як у далекі часи нашого дитинства, й щоб, полягавши на самісінькій верхівці Теночтитлана, за яким я так сумую, ми знову споглядали зірки на небосхилі. Ті ж таки зорі, які зараз указують мені шлях через море, про яке я мріяв усе життя.

Мені сказали: хай буде з тобою Уїцилопочтлі, хай буде твоїм супроводом і помічником у битвах, якщо вони трапляться, і хай поширить твою владу до самісіньких меж світу. І хай я знайду нових рабів, щоб пожертвувати йому. Але я покладаюся геть не на бога війни, а на бога Кетцалькоатля, бога світла й життя, бога моїх предків і батька, Тепека.

Мені сказали, щоб я ніс у відкриті мною світи закон народу мешиків, поширюючи владу Уїцилопочтлі у завойованих землях, достоту як ми вчинили в Уастеці. Але ось який парадокс: половина моїх супутників у плаванні — це гарні уастеки, а інша половина — погані мешики. Кому віддасть перевагу тлатоані? Від відповіді на це запитання залежить, успішною чи провальною буде моя справа.

Я взяв із собою п’ятдесят книжечок з агавових волокон та телячої шкіри, ці матеріали краще за папір витримують капризи морської подорожі — на їхніх сторінках я збираюся занотовувати всі події, які трапляться під час нашого походу. Кохана моя Ішоє! — окрім записів про все, що побачать мої очі й що відчує моє серце, я маю намір накреслювати нові мапи, на яких зображатиму обриси всіх морів і земель, які побачу під час мандрівки. Про все це я щоночі розповідатиму тобі, достоту як у дитинстві, коли, злізши на верхівку Великої піраміди Уей-Теокаллі, ми уявляли, як влаштовано всесвіт, спостерігаючи за небом. Сподіваюся, саме цим зорям судилося привести мене у Новий Світ і доправити мене назад, до тебе.

Змія 5

Ми вирушили у путь із затоки Атолотль, коли сонце щойно вигулькнуло на обрії. Море було спокійним, а у вітрило дмухав легкий бриз. Щоб утримувати добру швидкість, вистачило й чотирьох веслувальників. На борту панував такий самий спокій, як і на морі: екіпаж поводився так безтурботно, що, певно, таку поведінку слід було вважати передвістям бурі. Мешики та уастеки, давні вороги, дружно веслували в одному ритмі й бралися за будь-яку роботу. Та працювали вони мовчки, не дивлячись одне одному в очі, адже будь-яке непорозуміння загрожувало обернутися на іскру, від якої розгориться пожежа. Уастеки, як досвідчені моряки, упевнено снували палубою, не втрачаючи рівноваги, а ось мешиків хитало, вони страждали на морську хворобу, і раз по раз хтось із них перехилявся через борт, щоб спорожнити шлунок. Зауваживши, як колишні раби успішно обживаються на своїй маленькій плавучій батьківщині, звільнені в’язні не могли не визнати, що тепер їхні життя — у руках тих, кого вони звикли поневолювати. То був спокій, до якого спонукали обставини, але я боявся, що так не триватиме довго.

По обіді я раптом зауважив вираз жаху на обличчях мешиків. Озирнувшись, я поглянув у той бік, куди було спрямовано їхні погляди: вузька смужка землі за бортом геть зникла з очей. Куди не кинь оком — повсюдно видно лише воду. Усі мої потуги та переконання зависли у повітрі без жодного підґрунтя.

Череп 6

На морі та у душах членів екіпажу панував незмінний спокій. Ми лишили сонце на півночі, згодом — на північному сході, затим — на сході-північному сході. Ми тримали курс на острови таїнів, де мали запастися продовольством. Такий був задум, щоб чималий шлях мати змогу пройти упорожні. Мій помічник Маоні виявився великим мореплавцем: завдяки його описам я спромігся накреслити мапу цієї групи островів.

Уастеки торгували з острів’янами аж до мешикського поневолення. Таїни — так вони самі себе називають і їхньою мовою це означає «добрі люди» — до моїх співвітчизників ставляться з острахом, зауваживши, до чого призвело наше підкорення Уастеки. Доведеться поводитися обачно й бути дуже дипломатичними під час переговорів. Ці люди — чудові мореплавці й мають гарні човни.

Сусідні острівці населяє плем’я каніба, що їхньою мовою означає «погані люди». Каніби споконвіку ворогують з таїнами. Це дуже войовничі люди, вони мають звичай пожирати ворогів, не лишаючи нічого, так казав мені Маоні. Вони не лише прекрасні мореплавці, а й чудові майстри кораблебудування; їхні кораблі виготовляються із суцільного стовбура, й така «пірога» має місткість до двохсот воїнів — тобто у двадцять разів більше за цілу команду на нашому судні. І таїнам, і канібам, як і решті остров’ян, треба показати, що ми не маємо наміру завойовувати їхні землі. Та ми не повинні розкривати справжніх цілей нашої експедиції, щоб не заронити сім’я підозріливості, заздрості чи ворожості.

Олень 7

Кохана моя Ішоє! Мені бракує слів, щоб описати ніч посеред океану. Ніколи я ще не споглядав нічого такого. Мені бракує слів. Я б волів, щоб ти була поряд зараз.

Кролик 8

Сьогодні ми знов побачили землю. Над продовгуватою зеленою облямівкою зійшло сонце. Нас супроводжують пташки, що ширяють навколо корабля. Земля, яку ми бачимо на