Альфред Деблін - Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа, Альфред Деблін

столиків сидять дві пари й дивляться на тих, хто проходить повз. Кавалер у костюмі кольору «перець із сіллю» нахиляє своє вусате обличчя до повних грудей чорнявої товстушки. Їхні серця тремтять від замилування, носи вдихають аромати, він — її грудей, вона — його напомадженої потилиці.

Навпроти регоче пані у жовто-картатому вбранні. Кавалер кладе руку на спинку її стільця. У неї випнуті вперед зуби, монокль, розплющене ліве око ніби згасло; вона усміхається, пускає дим ротом, хитає головою: «Таке ти питаєш!» За сусіднім столиком молоденька куріпка з копицею світлого хвилястого волосся сидить чи, радше, прикриває своєю розвинутою задньою частиною, яку приховує сукня, залізне сидіння низенького садового стільця. Вона трохи гугнявить й блаженно підспівує музиці, розімліла від біфштексу та трьох кухлів світлого. Вона щось там базікає і базікає, кладе голову йому на плече, на плече другого направника однієї фірми з Нойкельна, у якого це вже четвертий роман в цьому році, а він сам у цієї куріпки десятий чи навіть одинадцятий, коли ще рахувати брата у других, з яким вона постійно заручена. Вона розплющує очі, бо Чаплін може будь-якої миті впасти згори. Її партнер обома руками тримається за гірку, де вже здійнявся цілий шарварок. Вони замовляють солених брецлів.

Один пан тридцяти шести років, співвласник невеликої продовольчої крамниці, купив шість повітряних кульок за п’ятдесят пфеніґів штука й пустив їх одну за одною в проході перед оркестром; цим, через брак інших принад, йому вдалося привернути увагу дівчат і жіночок, панночок, удів, розведених, порушниць вірности та шлюбу, що прогулювалися самотою і парами, й урешті знайти собі партнерку. У коридорі за двадцять пфеніґів можна повіджимати штангу. Погляд у майбутнє: лизніть палець і торкніться ним шару хімічного препарату на аркуші між двома серцями, потім проведіть пальцем декілька разів по чистому аркушу згори, й на ньому з'явиться зображення вашого майбутнього нареченого. Ви з дитинства стоїте на правильному шляху. Ваше серце не терпить фальші, але своїм тонким почуттям ви вгадуєте кожен підступ, який можуть готувати вам заздрісні друзі. Довіряйте й надалі вашій житейській мудрості, адже та зоря, під якою ви ступили в цей світ, не полишить вас на життєвім шляху й допоможе зустріти супутника, з яким ви знайдете справжнє щастя. Цей супутник, якому ви завжди зможете довіряти, має такий самий характер, як і ви. Він не зразу запропонує вам руку й серце, але тим тривалішим буде ваше тихе щастя разом з ним.

Поряд з гардеробом, у боковій залі, на балконі грав духовий оркестр. Його музиканти були вбрані в червоні камізельки й постійно гукали, що в них немає що випити. Внизу стояв гладкий, простодушний з виду чолов'яга в сурдуті. На голові він мав кумедний смугастий паперовий ковпак і, щось мугикаючи собі під носа, намагався встромити в петельку паперову гвоздику, що йому, проте, ніяк не вдавалося після випитих восьми кухлів світлого пива, двох склянок пуншу та чотирьох чарок коньяку. Він співав у натовпі, повернувшись до оркестру, а потім раптом кинувся танцювати вальс з якоюсь старою, неймовірно гладкою особою, виписуючи з нею широкі карусельні кола. Від такого танцю та стара ще більше розповзлася й ледь не луснула, але завдяки добре розвиненому інстинкту самозбереження останньої миті вона гепнулася на три стільці відразу.

Франц Біберкопф та чоловік у сурдуті перетнулися один з одним в антракті під балконом, звідки горлали музики, вимагаючи пива. У Франца уп'ялося сяюче блакитне око, — чарівний місяць пливе над річкою, — друге око було сліпим; вони підняли свої білі гальби з пивом, й інвалід прокректав: «Ти, мабуть, також один із цих зрадників, які знайшли собі місце біля годівниці». Він ковтнув слину. «Чого це ти на мене витріщився? Ану кажи, де ти служив?»

Вони цокнулися гальбами, оркестр врізав туш, у нас нема що пити, у нас нема що пити! Гей, ану припиняйте, хлопці, спокійно, тільки спокійно! Будьмо! Тост за спокій! «Ти німець? Чистокровний німець? Як тебе звати?» — «Франц Біберкопф. Диви, товстушко, він мене не знає!» Інвалід відригнув і, прикривши рота долонею, зашептав: «То ти справді німець? Поклавши руку на серце? Ти не ходиш з червоними, бо якщо так, то ти зрадник. А зрадник — мені не друг». Він обняв Франца: «Поляки, французи, вітчизна, за яку ми проливали кров, ось яка дяка нації!» Потім він зібрався на силі й пішов танцювати з тою тельбухатою особою, яка вже трохи перевела подих, і танцював усе той самий старомодний вальс під будь-яку музику. Після танцю, похитуючись, він став роззиратися. Франц гукнув: «Сюди!» Ліна підхопила старого, той пішов у танець з Ліною, потім попід ручку вони постали перед Францом біля шинквасу: «Перепрошую, з ким маю задоволення, ваша честь? Як ваше шановне ім'я?» — «Пий, братику, пий, чаркою смуток залий, згадувать горе не варт, наше життя — тільки жарт».

Дві заливні свинячі ноги, порція солонини, пані взяла хріну, де гардероб, так, а де ви роздягалися, тут є два гардероби, а можуть арештанти у слідчому ізоляторі носити обручки? Я кажу, що ні. У веслувальному клубі це тривало до четвертої. А дорога туди для машин — то просто катастрофа, постійно підскакуєш і пірнаєш, ніби в басейні.

Інвалід і Франц сидять, обнявшись, за шинквасом. «Я тобі так скажу, вони мені зменшили пенсію, так що перейду до червоних. Архангел виганяє нас вогненним мечем із раю, і туди ми ніколи більше не повернемося. Ото якось сиділи ми під Гартмансвайлеркопфом[46], а я кажу своєму капітанові, ми були з ним земляками, він також з Штарґарда». — «З Шторкова?» — «Та ні, з Штарґарда. О, тепер я загубив свою гвоздику, а ні, ось вона тут зачепилася». Хто хоч раз цілувався на пляжі морськім, до танцюючих хвиль дослухав, той найбільшого щастя спізнав у житті, був коханим і сам він кохав.

Франц узявся торгувати нацистськими газетами. Він нічого не має проти євреїв, але стоїть за порядок, адже і рай порядок має, то, безперечно, кожен знає. У Сталевому шоломі[47] нормальні хлопці, а їхній вождь також що треба. Він стоїть на виході з метро на Потсдамерплац, а іноді на Фрідріхштрасе чи перед вокзалом Александерплац. Він поділяє думку одноокого інваліда з «Нового світу», того, що танцював з огрядною мадам.

Німецькому народові до першого адвенту[48]: Зірвіть полуду зі своїх очей і лицемірів покарайте, що присипають вас байками! Настане день, коли повстане правда із мечем своєї правоти і крицевим щитом, і ворог переможений