Альфред Деблін - Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа, Альфред Деблін

«У той час, коли пишуться ці рядки, в суді розглядається справа проти «лицарів» Райхсбаннера[49]; лише їхня чисельна перевага в 15–20 разів дозволила їм виявити свій програмний пацифізм і так звану мужність, яка відповідає їхнім переконанням, коли вони напали на жменьку націонал-соціалістів, побили їх та при цьому по-звірячому вбили члена нашої партії Гіршмана. Навіть із свідчень самих звинувачених, яким закон, на жаль, дозволяє брехати, а їхня партія, очевидно, їм це наказує, видно, що члени цієї організації вдаються до зумисної брутальности, яка в них уже стала системою».

«Істинний федералізм — це антисемітизм, боротьба проти євреїв є водночас боротьбою за самовизначення Баварії. Ще задовго до початку велика урочиста Матезерська зала[50] була заповнена вщерть, проте прибували все нові й нові відвідувачі. До відкриття зборів військовий оркестр штурмових загонів СА порадував присутніх хвацьким виконанням бравурних маршів та інших мелодій. О пів на дев'яту член партії Оберлерер відкрив збори сердечним привітанням і надав слово членові партії Вальтеру Аммеру».

На Ельзассерштрасе компанія надривається від сміху, коли в обід Франц з'являється у кнайпі, завбачливо сховавши пов'язку зі свастикою до кишені, та її в нього одразу витягають. Франц відмахується від них.

Він звертається до молодого безробітного слюсаря, той здивовано витріщається на нього й відставляє свою гальбу: «Ось ти посмішкуєшся з мене, Ріхарде, а чому? Може тому, що одружений? Тобі тепер двадцять один рік, твоїй жінці вісімнадцять, а що ти бачив у житті? Нічого і ще втричі менше. Я тобі так скажу, Ріхарде, ну, ми можемо про дівок потеревенити, ну ще ти маєш малого синка й про цього крикуна краще за мене все знаєш. А ще що? Га?»

Тепер Францовою пов'язкою розмахує шліфувальник Ґеорґ Дреске, 39 років, нещодавно звільнений із фабрики. «На пов'язці, Орґе, — ти роздивись її гарненько, — немає нічого такого, за що не можна було відповідати. Я також утік з фронту, достоту як ти, і що ж з того? Чи пов'язка червона, чи золота, чи чорно-біло-червона[51], від того сигара краще не смакує. Вся річ у тому, який тютюн, хлопче, зовнішній лист, внутрішній лист, щоб ще й правильно скручені були, висушені належно, і звідки саме той тютюн. Ось що я скажу. А чого ми досягли, Орґе, ну скажи?»

Той спокійно кладе пов'язку на шинквас й, попиваючи пиво, неквапно говорить, часом затинаючись й облизуючи губи: «Дивлюся на тебе, Франце, й дивуюся, адже я тебе вже давно знаю, ми ж були з тобою під Аррасом і під Ковно[52], а вони тебе добре обробили». — «Ти маєш на увазі цю пов'язку?» — «Та все маю на увазі. Кинь ти все це. Воно тобі треба — отак ходити поміж людьми?»

Тут Франц підводиться. Ріхарда Вернера, молодого слюсаря в зеленій сорочці з широким коміром, який хоче його щось запитати, він просто відсуває вбік: «Ні, ні, любий Ріхарде, ти свій хлопець, але тут серйозна розмова. Хоч ти й маєш право голосувати на виборах, але розмовляти зі мною і з Орґе тобі ранувато». Потім він зупиняється в задумі біля шинквасу й дивиться на шліфувальника, навпроти них на тлі виставлених пляшок коньяку стоїть у синьому фартуху господар і уважно на них дивиться, опустивши грубі руки в раковину для миття склянок. Урешті Франц питає: «То що, Орґе? Як там було під Аррасом?» — «Те, як там було, ти й сам гаразд знаєш. Раз із фронту втік — отже, знаєш. А тепер начепив оту пов'язку. Слухай, Франце, та краще на ній повіситися. Добряче ж тебе обробили».

Франц має дуже впевнений вигляд, ні на мить не зводить очей з шліфувальника, який затинається й трясе головою. «Я таки хочу розібратися з тим Аррасом. Якщо ти там був!» — «Та ти здурів, Франце, нічого такого я не говорив, ти, непевно, зайву чарку хильнув». Франц чекає, задумався, я таки до тебе доберуся, диви, прикидається дурником, вдає із себе великого хитруна. «Ну звичайно, Орґе, під Аррасом ми були з тобою, разом з Артуром Безе, Блюмом і тим малим фельдфебелем, стривай, як його звали? Якось так кумедно». — «Та я вже забув».

Нехай собі балакає, трохи перепив, інші також помітили. «Ану зачекай, як же пак його звали, того малого, якось чи Біста, чи може Біскра, от щось таке». Нехай собі говорить, я промовчу, як заплутається, то сам замовкне. «Ну так, це ми всі знаємо, але я не це маю на увазі. А ось скажи, де ми були після того, коли закінчилося під Аррасом, після вісімнадцятого року, коли інша каша заварилася, тут у Берліні, і в Галле, і в Кілі, а ще…»

Тут Ґеорґ Дреске рішуче відмовляється від подальшої розмови, яка нісенітниця, я не ходжу в кнайпу заради таких дурниць. «Та годі тобі, припини, а то зараз піду геть. Розкажи це малому Ріхарду. Ходи-но сюди, Ріхарде». — «А по-моєму, це чудово, він як той барон. Тепер він тільки з баронами дружить. І такий поважний пан ще й заходить до нас у кнайпу!» Ясні очі Франца уп'ялися в неспокійні очі Дреске. «От саме це я й мав на увазі, саме це, Орґе. Стояли ми під Аррасом у вісімнадцятому, польова артилерія, піхота, зенітники, радисти, сапери — кого там тільки не було. А де ми стояли потім, коли настав мир?» А, ось до чого він веде, ну дивись, хлопче, краще туди не влазити. «Спочатку я своє пиво доп'ю, а ти, Францику, про те, де ти потім опинився, де побував і де ні, й де стояв чи сидів — про це все можна з твоїх паперів дізнатися, якщо ти їх маєш із собою. Адже торговець завжди повинен мати із собою папери». Ну що, второпав? Запам'ятай же! Спокійні очі Франца уп'ялися у веселі очі Дреске: «Чотири роки після вісімнадцятого я жив у Берліні. Так довго навіть ціла війна не тривала, хіба ні? Я крутився і ти крутився, а Ріхард тоді ще чіплявся матері за фартух. Ну, і хіба тут щось залишилося від Арраса? От скажи! Ось була у нас інфляція, ми мали паперові гроші, мільйони, мільярди, катма м’яса, нема масла, гірше, ніж було, ми всі це знаємо, і ти, Орґе, теж, а куди подівся Аррас? От і прикинь, на власних пальцях. Нічого не було, та й звідки? Ми тільки бігали й картоплю у селян крали».

Революція? Розгвинти древко, запхни полотнище в чохол і заховай все це подалі в шафу.