Станіслав Лем - Казки роботiв. Кiберiада

грізні водяні вали, хмари, дощ; на жаль, разом із ними зник і корабель. Очевидно, буря навісніла цілу ніч, бо й шлюпку, на якій урятувавсь Автоматей, теж понесло у відкрите море.

Робот підхопився й побіг уздовж берега, та за десять хвилин вернувся на старе місце. Становище було невеселе: він опинився на безлюдному та ще й дуже маленькому острові. Але що з того – адже з ним був Вух! Він швидко повідомив Вуха, як стоять справи, і попросив поради.

– Га! Ба! Дорогий мій! – сказав Вух. – Оце то ситуація! Постривай‑но, я як слід подумаю. А що тобі, власне кажучи, треба?

– Тобто як це що? Все: допомога, порятунок, засоби до існування – адже тут, крім піску й скель, нічого немає!

– Гм! Правда? А ти цілком впевнений у цьому? Чи не валяються в піску десь на узбережжі скрині з розбитого корабля, повні різних інструментів, цікавих книг, різноманітного одягу й пороху для рушниць?

Автоматей уздовж і впоперек виходив весь острів, проте нічого не знайшов – ані трісочки. Корабель, мабуть, каменем пішов на дно.

– Кажеш, що нічого немає? Гм, дуже дивно. Багато літератури про життя на безлюдних островах незаперечно доводить, що після катастрофи корабля десь поблизу неодмінно знаходяться сокири, цвяхи, прісна вода, олія, Біблія, пилки, кліщі, рушниці й безліч інших корисних речей. Та коли нема, то нема. Може, є хоч якась печера в скелях, що послужить тобі притулком?

– Ні, і печери ніякої не видно.

– Ні, кажеш? Ну, це вже зовсім незвично! Будь ласкавий, піднімися на найвищу скелю й оглянься довкруж.

– Зараз я це зроблю! – вигукнув Автоматей.

Він видерся на стрімку скелю посеред острова – навколо вулканічного острівця простягся безмежний океан!

Поправляючи тремтячим пальцем вату у вусі, щоб ненароком не позбутися приятеля, він кволим голосом повідомив про це Вуха. «Яке щастя, що він не випав під час катастрофи», – подумав Автоматей і, зморений, знову сів на виступ скелі, з нетерпінням чекаючи допомоги друга.

– Увага, друже! Ось поради, які я поспішаю дати тобі в цій скрутній обстановці! – озвався нарешті голосок Вуха. – На підставі проведених розрахунків я констатую, що ми перебуваємо на невідомому острівці, який є рифом, а точніше, вершиною підводного гірського хребта, що поступово піднімається з водоверті й через три чи чотири мільйони років з’єднається з материком…

– Облишимо ці мільйони, скажи, що мені робити зараз! – вигукнув Автоматей.

– Острівець лежить далеко від морських шляхів. Можливість випадкової появи поблизу нього корабля – один шанс із чотирьохсот тисяч.

– О небо! – розпачливо закричав потерпілий. – То що ж ти радиш робити?

– Зараз скажу, тільки не перебивай мене весь час. Іди до моря і ступай у воду – приблизно по груди. Тоді тобі не доведеться надто низько нахилятися, бо це незручно. Потім схили голову і втягни стільки води, скільки зможеш. Знаю, що вона гірка, але це скоро скінчиться. Особливо, як‑що ти йтимеш у море все далі й далі. Незабаром ти поважчаєш, а солона вода, заповнивши всього тебе, негайно припинить усі органічні процеси, а отже, ти зразу розлучишся з життям. Таким чином ти уникнеш тривалих мук перебування на цьому острівці, помутніння розуму й повільної агонії. Можеш також узяти в кожну руку по важкому каменю. Це не обов’язково, та все‑таки…

– Та ти збожеволів, чи що?! – загорлав, схопившися з місця, Автоматей. – Я повинен утопитись? Ти схиляєш мене до самогубства? Оце така твоя добра порада? І ти вважаєш себе моїм другом?!

– Авжеж! – відповів Вух. – Я зовсім не збожеволів, бо це лежить поза моїми можливостями. Я ніколи не втрачаю душевної рівноваги. Тим прикріше мені було б бути твоїм другом, мій дорогий, якби я побачив, що ти втратив цю рівновагу й повільно гинеш під промінням палючого сонця. Запевняю тебе, що я ретельно проаналізував ситуацію і по черзі виключив усі можливості порятунку. Ти не зможеш побудувати човна або пліт, бо не маєш для цього матеріалів; жоден корабель, як я вже казав, не врятує тебе, навіть літаки не пролітають над цим островом, а ти знову ж не зможеш побудувати літальний апарат. Ти міг би, звичайно, замість швидкої смерті віддати перевагу повільній агонії, але я, як твій найближчий друг, палко протестую проти такого нерозумного рішення. Якщо ти як слід утягнеш воду…

– А бодай би тебе чорти вхопили з отією водою! – заверещав, тремтячи від люті, Автоматей. – І подумати лишень, що за такого друга я віддав прекрасний відшліфований діамант! Знаєш, хто твій винахідник? Звичайнісінький ошуканець, шельма, пройдисвіт!

– Гадаю, що ти забереш свої слова назад, коли вислухаєш мене до кінця, – спокійно відповів Вух.

– Виходить, ти ще не все сказав? Чи ти зібрався розважати мене розповідями про загробне життя? Красно дякую!

– Ніякого загробного життя немає, – заперечив Вух. – І я не збираюсь обдурювати тебе, бо не хочу й не вмію того робити. Я інакше розумію дружні послуги. Ти тільки слухай уважно, мій дорогий друже. Як тобі відомо, хоч звичайно про це не думають, світ безконечно багатий і різноманітний. У нього є чудові міста, сповнені метушні й скарбів, є королівські палаци й халупи, чарівні й похмурі гори, і гомінливі діброви, ласкаві озера, спекотні пустелі Півдня й безкраї сніги Півночі. Ти, такий, яким тебе створено, не можеш, одначе, бачити і сприймати одночасно більше одного‑єдиного місця з тих, про які я згадав, і з мільйонів тих, про які я промовчав. Тому без будь‑якого перебільшення можна сказати, що для тих місць, де тебе немає, ти є чимось на зразок мертв’яка, оскільки ти не маєш втіхи від багатств, не береш участі в танцях південних країн, не милуєшся райдужними барвами льодів Півночі. Для тебе вони не існують так само, як коли б тебе взагалі не було на світі. Тому, якщо ти добре поміркуєш, заглибишся думкою в те, про що я кажу, то зрозумієш, що, не бувши всюди, тобто, у всіх тих чарівних місцях, ти не існуєш майже ніде. Бо місць для перебування, як я вже казав, мільйон мільйонів, а ти можеш сприймати лише одне з них, нецікаве, неприємне своєю одноманітністю, навіть відразливе, – оцей скелястий острівець. Отож, між «усюди» й «майже ніде» – величезна різниця, і це – твоя життєва планида, бо ти завжди перебував одночасно в одному‑єдиному місці. Зате різниця між «майже ніде» й «ніде», правду кажучи, мікроскопічна. Математичний аналіз вражень доводить, що ти вже тепер, власне, ледве живеш, коли майже скрізь відсутній, геть як покійник! Це – по‑перше. А по‑друге, подивися на цей змішаний