Лі Бардуго - Дев'ятий дім, Лі Бардуго

від голоду, тепер стало ненажерливим. Щогодини в шлунку бурчало й гримало, не гірш за дзвони на вежі Гаркнесса. Алекс завжди забирала із собою два бутерброди й трохи печива із шоколадною крихтою, загорнутого в серветку. Запаси їжі в наплічнику були гарантією безпеки. Якщо все закінчиться, якщо в неї все заберуть, вона принаймні кілька днів не голодуватиме.

— Це добре, що ти так багато тренуєшся, — зауважила Мерсі, коли Алекс укинула до рота гранолу. Халепа була в тім, що вона цього не робила, і зрештою її метаболізм відмовиться співпрацювати, проте Алекс цим не переймалася. — Як гадаєш, це буде занадто, якщо ми вдягнемо спідниці на «Відрив „Омеги“» сьогодні ввечері?

— Ти досі не відмовилась від задуму піти на цю вечірку студентського братства?

«Відрив „Омеги“» був частиною плану Мерсі «П’ять вечірок», який мав би додати їм з Алекс популярності в товаристві.

— У декого з нас немає збудливого кузена, котрий водив би в цікаві місця, тож поки мені не запропонують вечірку вищого калібру, — так. Це не загальна школа. Ми не мусимо бути лузерками, які чекають, поки їх кудись запросять. Я змарнувала на тебе забагато гарного одягу.

— Гаразд, я вдягну спідницю, якщо ти теж одягнеш спідницю, — погодилась Алекс. — Тому... мені доведеться позичити десь спідницю.

Ніхто не виряджався для вечірок студентського братства, але, якщо Мерсі хочеться побути гарненькою для купки хлопаків у хімзахисних костюмах, то нехай.

— Тобі слід узути ті твої черевики зі шнурівкою. Я повернуся за кілька секунд.

Бас-беладона далася взнаки, коли дівчина клала собі на тацю млинці з арахісовим маслом, тож Алекс різко втягнула повітря, наче несподівано прокинулась. Здавалося, що хтось кинув їй на потилицю крижане яйце. Звичайно, саме цієї миті професорка Белбалм помахала дівчині, запрошуючи до свого стола під вітражними вікнами в кутку обідньої зали; її гладенько зачесане біле волосся блищало, як голова тюленя серед хвиль.

— Дідько, — пробурмотіла собі під ніс Алекс і зіщулилась, коли рот Белбалм скривився так, наче професорка її почула. — Почекай хвилинку, — сказала вона Мерсі й поставила тацю на їхній столик.

Марґеріт Белбалм була француженка, але вільно володіла англійською. Її волосся було біле як сніг і спадало гладенькою суворою стрижкою боб, яка так мало ворушилася, що здавалося, немов її вирізьбили з кістки та обережно наділи жінці на голову, наче шолом. Професорка носила асиметричні чорні шати, що спадали надзвичайно елегантними складками, а від її спокою Алекс аж пересмикувало. Дівчина закохалася в неї, щойно вперше побачила її бездоганну худорляву постать на орієнтаційному занятті в Коледжі ДжЕ, щойно вперше вдихнула її перцеві парфуми. Вона була професорка в галузі дослідження жіночих проблем, головою ДжЕ й однією з наймолодших на посаді з такими повноваженнями. Алекс точно не знала, про які саме повноваження йдеться та чи «наймолодша» означає тридцять, сорок, а може, й п’ятдесят. Залежно від освітлення, Белбалм можна було дати скільки завгодно років. Просто зараз, коли кров Стерн закипала від бас-беладони, професорці з вигляду було трохи за тридцять, а світло, падаючи на її біле волосся, мерехтіло крихітними пронизливими зірочками.

— Привіт, — сказала Алекс, заклякнувши позаду одного з дерев’яних стільців.

— Александро, — озвалася Белбалм, зіпершись підборіддям на складені руки. Вона завжди плутала ім’я, проте Алекс ніколи її не виправляла. Годі було й уявити, як воно — зізнатися цій жінці, що її звуть Ґелексі. — Я знаю, що ти трапезуєш з подругою, але мушу тебе вкрасти. — «Трапезуєш» було найшикарнішим словом, яке Алекс доводилося чути. Воно стояло в одному ряду з «канікулювати». — Маєш хвилинку? — Її запитання ніколи не звучали як запитання. — Прийдеш до мого кабінету, так? Там ми зможемо побалакати.

— Звичайно, — видушила із себе Алекс, хоча насправді хотіла запитати: «У мене проблеми?»

Коли після першого семестру їй визначили академічний випробувальний термін, Белбалм повідомила цю новину, сидячи у своєму елегантно облаштованому кабінеті перед трьома письмовими роботами Алекс: одна про «Справжніх чоловіків»[33] для занять із соціології на тему надзвичайних ситуацій; друга про «Нічний ефір» Елізабет Бішоп — цей вірш вона обрала через скромний розмір, а потім виявила, що не має чого сказати про нього й навіть не може лити воду довгими цитатами; а третя була для заняття з творчості Свіфта, яке, на її думку, мало бути кумедним через «Мандри Гуллівера». А виявилося, що ті «Мандри Гуллівера», які вона вже читала, були для дітей і не мають нічого спільного з незрозумілим оригіналом.

Того разу Белбалм розгладила рукою друковані аркуші й лагідно запитала:

— У тебе дислексія, так?

— Так, — збрехала Алекс, позаяк мусила мати якусь причину, чому так помітно відставала від решти.

Вона відчувала, що їй має бути соромно за те, що не виправила Белбалм, однак хапалася за будь-який порятунок.

І що тепер? Семестр лише розпочався, і невже Алекс знову все просрала?

Професорка підморгнула та стиснула її руку.

— Нічого жахливого. Ти не мусиш прибирати такого вигляду, наче тобі хочеться негайно чкурнути геть.

Її пальці були холодні й кістляві, тверді, наче мармур; самотній великий коштовний камінь виблискував темно-сірим на безіменному пальці. Алекс знала, що витріщається на нього, але наркотик у її крові перетворив перстень на гору, вівтар, планету на орбіті.

— Я віддаю перевагу одиничним прикрасам, — пояснила Белбалм. — Простоті, гм?

Алекс кивнула й змусила себе відвести погляд. На ній були кульчики різновиду «по три пари за п’ять баксів», які вона поцупила з полиці «Клерз» у торговельному центрі на Фешн-сквер.

— Ходімо, — підводячись, запропонувала Белбалм і змахнула елегантною рукою.

— Дозвольте, я тільки заберу торбу, — попросила Алекс.

Вона повернулася до Мерсі, запхала до рота млинець і несамовито взялася його пережовувати.

— Ти це бачила? — поцікавилась Мерсі, повертаючи телефон до Алекс. — Якусь дівчину з Нью-Гейвена вбили минулої ночі. Перед Пейн-Вітні. Ти, мабуть, уранці пробігла простісінько повз місце злочину!

— Дідько, — озвалася Алекс, мимохідь кидаючи погляд на телефон Мерсі. — Я бачила вогні. Подумала, що там сталася автомобільна аварія.

— Так страшно. Їй лише дев’ятнадцять було. — Мерсі потерла руки. — Що хотіла від тебе Ла Белль Белбалм? Я думала, ми збираємось виправити твою роботу.

Слова мерехтіли. Алекс почувалася геть не сонною, спроможною на все. Мерсі була великодушна, і дівчині хотілося попрацювати з нею, перш ніж мине кайф, але вона нічого не могла вдіяти.

— Белбалм зараз