Тімоті Снайдер - Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним, Тімоті Снайдер

владати таки будувала школи для український дітей і боролася з неписьменністю. Діти, які пережили 1933 рік, виросли, навчившись читати й писати. Ось що мав побачити Еріо. Француз без жодної іронії спитав, що діти їли на обід? Саме від цього, принагідно заданого питання, залежав образ Радянського Союзу. Василій Гросман включить цю сцену в обидва свої видатні романи. Як згадував Гросман, підготовлені діти чекали цього питання і не знітилися. Еріо вірив усьому, що бачив і чув. Він поїхав далі у Москву, де його оселили в розкішних апартаментах і годували кав’яром[101].

Колективні господарства в радянській Україні, розповідав Еріо французам, — ніби прекрасно організований сад. Офіційна радянська газета «Правда» із задоволенням передрукувала ремарки Еріо. На цьому історія закінчилася. Принаймні вона полягала в іншому.

Розділ 2. Класовий терор

Друга революція в Радянському Союзі — сталінська колективізація і спричинений нею голод — відсунула на другий план прихід Гітлера до влади в Німеччині. Багато європейців, стривожених пацифікацією Німеччини, з надією шукали в Москві союзника. Ґарет Джоунс — один із небагатьох, хто зблизька спостерігав обидва режими на початку 1933 року, коли Гітлер і Сталін зміцнювали свою владу. 25 лютого 1933 року він вилетів з Адольфом Гітлером із Берліна у Франкфурт і став першим журналістом, який супроводжував нового німецького канцлера в повітрі. «Якби літак упав, — писав він, — ціла історія Європи пішла б інакше». Джоунс прочитав «Майн кампф» і зрозумів амбіції Гітлера: домінування Німеччини, колонізація Східної Європи, знищення євреїв. Гітлер, уже будучи канцлером, розпустив рейхстаг і саме вів виборчу кампанію, яка мала на меті зміцнити його владу й посилити позиції нацистської партії в німецькому парламенті. Джоунс спостерігав, як німці сприймають нового канцлера — спершу в Берліні, а потім на з’їзді у Франкфурті. Йому здалося, що це «справжнісіньке первісне поклоніння»[102].

Вирушивши в Москву, Джоунс, за його словами, потрапив із «країни, де диктатура щойно виникла» в «диктатуру робітничого класу». Джоунс розумів, що ці два режими суттєво відрізняються один від одного. Злет Гітлера означав початок цілком нового режиму в Німеччині. Тим часом Сталін зміцнював свої позиції на чолі однопартійної держави, яка мала потужний репресивний апарат і могла провадити масові й координовані насильницькі заходи. Політика колективізації означала вбивство десятків тисяч громадян, сотні тисяч людей було депортовано, мільйони поставлено на межу голодної смерті — все це побачить і опише Джоунс. Крім того, в 1930-х роках Сталін влаштує репресії сотень тисяч радянських громадян під час кампаній проти представників окремих класів і народів. У 1930-х роках все далеко перевершувало можливості, а ймовірно, і наміри, Гітлера[103].

Деяким німцям та громадянам інших країн Європи, які симпатизували Гітлеру та його ініціативам, жорстокість радянської політики здавалася аргументом на користь націонал-соціалізму. У палких передвиборних промовах Гітлер виставляв комуністів і радянську державу найбільшими ворогами Німеччини і Європи. Вже під час першої кризи свого нового кабінету він використовував страх комунізму для зміцнення влади. 27 лютого 1933 року, через два дні після того, як Гітлер і Джоунс приземлилися у Франкфурті, голландець-одиночка підпалив будинок рейхстагу. Підпалювача схопили на гарячому, він зізнався, але це не завадило Гітлеру одразу ж скористатися ситуацією і демонізувати опозицію. Охоплений театральним гнівом, він кричав, що «всіх, хто став на нашому шляху, буде знищено». Гітлер поклав вину за підпал рейхстагу на німецьких комуністів, які за його словами, планували й інші терористичні напади[104].

Вигіднішого моменту для підпалу рейхстагу Гітлер і сподіватися не міг. Будучи головою уряду, він отримав змогу придушити своїх політичних опонентів; а як кандидат на виборах, скористався побоюваннями електорату. 28 лютого 1933 року було ухвалено закон, який обмежував німецьких громадян у правах і дозволяв «запобіжне затримання». В атмосфері загального неспокою нацисти переконливо виграли вибори 5 березня, здобувши 43,9 відсотка голосів і 288 місць у парламенті. В наступні місяці Гітлер за допомогою німецької поліції та воєнізованих угруповань нацистів розправився з двома партіями, що їх він називав «марксистами»: комуністами і соціал-демократами. 20 березня близький соратник Гітлера Гайнрих Гімлер організував у Дахау перший нацистський концтабір. Тамтешній персонал набрали з СС, парамілітарної організації на чолі з Гімлером, яка здійснювала особисту охорону Гітлера. Концтабір не являв собою якусь нову інституцію, але СС використовувала його для залякування й терору. Як казав один офіцер-есесівець охоронцям Дахау: «Тим, хто не переносить вигляду крові, слід звільнитися. Що більше цих виродків, то менше ми їх годуватимемо»[105].

Після перемоги на виборах Гітлер-канцлер швидко перетворився на Гітлера-диктатора. 23 березня 1933 року в Дахау вже сиділи перші в’язні, а новий парламент ухвалив закон, який відкривав Гітлеру можливість керувати Німеччиною за допомогою постанов, чинних навіть без підпису президента чи ухвали рейхстагу. Цей закон, періодично поновлюваний, діяв аж до смерті Гітлера. Гарет Джоунс повернуся з Радянського Союзу в Берлін через місяць, 29 березня 1933 року, і дав прес-конференцію про голод в Україні. Але новина про найбільший голод в історії людства, вмотивований політичними причинами, відступила на третій план порівняно зі встановленням нової диктатури в Німеччини. Поки Джоунса не було в країні, страждання людей у Радянському Союзі вже стали елементом сходження Гітлера до влади[106].

Гітлер використав голод в Україні у своїй виборчій кампанії, перетворивши цю подію на предмет затятих ідеологічних випадів ще до того, як голод став доконаним історичним фактом у світі. Голод в Україні став в устах Гітлера, який люто виступав проти марксистів, зручним звинуваченням проти марксизму. На зібранні в Берлінському Палаці спорту 2 березня 1933 року Гітлер заявив, що «мільйони людей помирають від голоду в країні, яка може бути житницею цілого світу». Одним словом («марксисти») Гітлер поєднував масову загибель людей у Радянському Союзі з німецькими соціал-демократами, оборонцями Ваймарської республіки. Для більшості людей було простіше відкинути (або прийняти) загальну картину, змальовану Гітлером, аніж розбиратися в нюансах, де правда, а де брехня. Для людей, погано обізнаних з радянською політикою, тобто майже всіх, прийняти Гітлерову оцінку голоду означало зробити крок до засудження лівої політики, яка в його риториці перемішувалася із запереченням демократії як такої[107].

Сталінова політика полегшила Гітлерові справу, адже вони поділяли однаково дуалістичні погляди на політичний світ. Увага Сталіна була прикута до колективізації та голоду, і він мимоволі виконав чимало ідеологічної роботи, яка допомагала Гітлеру торувати шлях до