Анна Харламова - Джекпот, Анна Харламова

Глава 23

*******    *******     *******    *******    *******

   Вікторія перебирала пальцями по-малесеньким завиткам на міцних грудях Дмитра, перебуваючи у солодкій млісті. Дмитро в той самий час, погладжував її оголену спину, проводячи пальцями донизу, а потім, повертаючись до потилиці. Вони були солодко знесиленні від шаленого кохання та емоцій, якими вони нагороджували одне одного, ще декілька хвилин назад.
   Він повільно опустив очі, і його погляд намацав щось смачне, та налите з кораловим пуп’янком, який і досі збуджено дивився вверх. Дмитро усміхнувся і помінявся з нею положенням… тепер він лежав на боці, а вона на спині. Його пальці торкнулися лінивого… задоволеного соска, який напружився від доторку. Він томно обводив її окружність пальцем, дивлячись, як груди Вікторії набухають від пристрасті, яка знову оживає всередині.
   — Ти неймовірна… Твої груди… животик… трикутничок… М-м-м… — Він облизав губи. — Я так полюбляю тебе куштувати…
   — А… я тебе… — Її щічки запалали, згадуючи, що вона робила з його тілом.
   — І це було неймовірно. — Його очі зустрілись з її, і він широко усміхнувся.
   — Можливо це було трохи…
   — Що? — Він примружився, дивлячись на її сум’яття.
   — Незграбно. — Вона сором’язливо забрала погляд.
   — Вікторіє… подивися на мене. — Дмитро провів долонею по її розчервонілій щічці.
   Вікторія нерішуче підняла погляд.
   — Дмитре…
   — Вікторіє, те, що ти мені подарувала – було неймовірним. Я гадав, що збожеволію від тих почуттів та відчуттів, які мене переповнювали, коли твій спокусливий ротик… — Він облизав пересохлі губи, і зловив задоволений погляд Вікторії. — Виробляв дуже… дуже непристойно-солодкі речі… — Дмитро узяв її долоню і поклав на свою плоть, яка пробуджувалася від згадки про її уміння.
   Вікторія закусила губу, щоб стримати божевільно-радісну усмішку, проте, її очі все одно її видавали.
   — Тоді…
   — Що?
   — Ми це повторимо і не раз… — Її очі заблищали і стиснули його плоть в своїй жмені.
   — О, Господи… — Він знову облизав губи.
   Вікторія відпустила його плоть, і обхопивши обличчя Дмитра долонями, притягнула для поцілунку. Їхні губи дарували одне одному ніжність та несамовиті миті пристрасті.
   Ледь дихаючи, вони подивилися одне на одного.
   — Я зголодніла. — Вікторія усміхнулась.
   — І я. — Підсунувши столик, він всівся, і подавши руку Вікторії, допоміг сісти їй. — Ти, як завжди, навіть з простих продуктів можеш зробити шедевр! — Він дивився на канапки, фрукти та вершки.
   — З простих продуктів?! — Вікторія засміялась. — Нічого собі!
   Дмитро зрозумів, що ляпнув, і прокашлявшись, промовив:
   — Я ж так кожен день харчуюсь. — Вдавано засміявся він, і його сміх підхопила Вікторія.
   — Ага. — Вона узяла канапку, і відкусивши шматочок, промуркотіла від задоволення.
   Дмитро задивився на неї. Богиня. На ній вже були лише панчішки та пояс, все інше вони позбулися в процесі бездоганного поєднання. Її груди манили торкатись, а коралові соски куштувати на смак. Животик, м’який та ніжний… Він опустився поглядом нижче, зупиняючись на темних прядках спокусливого трикутничка, між яким заховане задоволення.
   Вікторія простежила за його поглядом, і тільки зараз зрозуміла, як виглядає. Узявшись за ковдру, вона хотіла прикритись, але рука Дмитра не дозволила цього зробити.
   — Е-е-е ні… Не ховай від мене те, що належить мені. — Він наполегливо проговорив, попри те, що усміхався, як задоволений кіт.
   — Пошляк! — Засміялась вона.
   — Не буду сперечатись. Біля мене сидить розпусна богиня, яка кожного разу дивує мене, своєю гарно прихованою пристрастю. — Він торкнувся її соска, який виказував збудження, від його безсоромних натяків.
   Вікторія узяла канапку, і всунула її у рот Дмитра.
   — Смачного!
   — Я надаю перевагу десертику з вершками… — Проковтнувши канапку, мовив Дмитро.
   Він узявся за баночку з вершками, і натиснув на дозатор, над її персами. Невагома пінка прикрасила її сосок. Дмитро нахилився, і припав до її грудей, всмоктуючи та пестячи її, він почув задоволене зітхання Вікторії.
   — М-м-м…
   — Смачно. — Задоволено усміхнувшись, він сказав: — Обов’язково пограємося з цією річчю… обов’язково…
   Вікторія і досі тремтіла від того, що щойно виробляв його язик. Пуп’янок поблискував від його вологого язика, а прохолода – зробили його геть твердим.
   — Обов’язково… — Ледь вимовила вона.
   Його очі спалахнули від її підтвердження.
   — Слухняні дівчатка… завжди отримують подарунки. — Широко усміхнувшись, він раптом запитав: — Про, що ти мрієш?
   Вікторія спантеличено подивилася йому у вічі. Знизивши плечима, вона промовила:
   — Чесно – не знаю. Зараз я тут і мені добре. Я кохалася з неймовірним чоловіком, якого кохаю… — Вона засміялась і додала: — Я біля прикрашеної ялинки, довкола романтика та свічки.
   Він дивився на неї, і не міг повірити, що йому так пощастило.
   Вікторіє, сподіваюсь ти зможеш сказати теж саме про мене, навіть коли дізнаєшся правду.
   — Ти неймовірна. — Він провів долонею по її обличчю. — Скажи… зараз, що б ти хотіла?
   — Я б хотіла, щоб в нашій квартирі теж була ялинка. Це так по-особливому, коли двоє людей прикрашають новорічне деревце. — Її очі засяяли, як в дитини, в якої допитується Святий Миколай, що вона хоче до свят. — А знаєш, що ми завжди робили з батьками та сестрою на Новий рік?
   — Що? — Він дивився у її сяючи очі, і уважно слухав.
   — Ми робили з тканини та ковдр, - намети. Прикрашали їх вогниками і проводили там дивовижні миті. — Вона широко усміхнулась, а в її очах забриніли сльози щастя. — Це було гарно.
   — Не сумніваюсь. — Дмитро нахилився і ніжно поцілував її. — Тобі так мало потрібно… твоє бажання – це ялинка…
   — Мені і так добре. Я щаслива. — Вікторія сяяла радістю.
   — І я щасливий поруч з тобою. — Дмитро відчував, як в його серці бушує ураган, який підштовхує сказати правду, але він розумів, що це не те місце… і не час.
   — А ти про що мрієш? — Поцікавилась Вікторія, кусаючи канапку.
   — У мене є ти. Мрія – здійснилась.
   Вікторія розплилась в усмішці.
   — А ще… мрії є? — Вона читала його, як книгу.
   — Дещо є…
   — Що це?
   — Хочу такий будиночок. Де ми завжди будемо щасливі. — Це була правда. Він хотів розділити з нею щастя в цьому будиночку, який так для нього багато означає.
   — Я вірю, що колись у нас буде такий будиночок. — Вона нахилилась, і поклала голову йому на плече. — Дуже вірю. Тепер у нас є одна мрія на двох. — Тихо промовила вона.
   Ці слова були благословенням.
   — Одна мрія на двох… — Тихо повторив він, і його серце залоскотали почуття.
  
*******    *******     *******    *******    *******

   Ранок був неймовірно гарним. У віконце завітало сонечко, яке і розбудило закоханих, які невимовно та шалено дарували одне одному вночі хвилини кохання.
   До знемоги втомлені, і до непристойності щасливі, вони поснідали бутербродами та кавою, і поспішили заполонити коханням невеличку спальню. Вікторії вона видалась особливою, тут відчувалося кохання. Воно наче літало довкола, нашіптуючи щастя.
   Після другого… третього… четвертого сходження на Олімп, пара заснула в обіймах одне одного, так і проспавши до самісінького вечора.
   Прийнявши душ, повечерявши залишками вчорашнього бенкетування, вони одягнулися, та поспішили назад до міста, пообіцявши цьому будиночку, ще навідатись.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно