Зигмунд Фрейд - Психологія сексуальності, Зигмунд Фрейд

На жаль, ми можемо описати такий стан речей лише у хлопчика, а щодо відповідних процесів у маленької дівчинки у нас немає ще певної позиції. Маленький хлопчик, без сумніву, зауважує відмінність між чоловіками та жінками, але поки що у нього немає причин пов’язати цю різницю з різницею їхніх геніталій. Для нього цілком природне припущення, що в усіх інших живих істот, людей і тварин, є такі ж геніталії, як і в нього самого, і нам навіть відомо, що він шукає чогось аналогічного своєму органу навіть у неживих предметах[61]. Ця легко збуджувана, мінлива, настільки багата відчуттями частина тіла значною мірою викликає інтерес хлопчика та безперервно висуває нові завдання перед його потягом до досліджень. Він хотів би побачити її і в інших осіб, щоб порівняти зі своєю власною, і поводиться так, ніби передчуває, що цей орган міг би і мав би бути більшим; рушійна сила, яку пізніше в період настання зрілості проявить ця чоловіча частина тіла, в цей період життя проявляється переважно як потяг до дослідження, як сексуальна цікавість. Багато ексгібіціоністських та агресивних дій із боку дитини, які в пізнішому віці не замислюючись вважали б проявом хіті, при аналізі виявляються експериментами, зроблени­ми з метою сексуального дослідження.

Протягом цього дослідження дитина доходить висновку, що пеніс не є загальним надбанням усіх подібних до неї істот. Поштовхом до цього є те, що дитина випадково помічає, як виглядають геніталії маленької сестри або подруги. Уважні діти ще до того, на підставі своїх спостережень при сечовипусканні дівчат, бачачи інше розміщення і чуючи інший шум, починають підозрювати, що тут є щось інше, і тоді намагаються повторити ці спостереження, щоб з’ясувати стан речей. Відомо, як вони реагують на цю відсутність пеніса. Вони не сприймають цей недолік, вважають, що все ж бачать орган, маскують протиріччя між спостереженням і своєю упередженістю міркуванням, що орган ще малий і виросте, й поступово роблять висновок, важливий в афективному відношенні, що він принаймні був, але потім його забрали. Відсутність пеніса трактується як результат кастрації, і дитина стоїть перед завданням з’ясувати відношення кастрації до самої себе. Подальший розвиток занадто загальновідомий, щоб потрібно було тут про нього повторювати. Мені лише здається, що значення кастраційного комплексу можна цілком оцінити, лише якщо взяти до уваги також і його розвиток у фазі примату фалоса.

Відомо також, наскільки значна частка приниження жінки, моторошного почуття щодо неї, схильності до гомосексуальності є наслідком остаточного переконання у відсутності пеніса в жінки. Ференці нещодавно цілком слушно пояснив символ жаху в міфології — голову Медузи — враженням від позбавлених пеніса жіночих геніталій[62].

Але все ж не слід вважати, що дитина так скоро та легко узагальнює своє спостереження, що у деяких жінок відсутність пеніса є наслідком кастрації як покарання за щось. Навпаки, дитина міркує, що лише негідні жінки, котрі, ймовірно, винні у таких же недозволених душевних рухах, як і він сам, позбулися своїх геніталій. А такі шановані жінки, як мати, зберігають пеніс ще довго. Для дитини бути жінкою ще не означає не мати пеніса[63]. Лише пізніше, коли дитина прагне вирішити проблему народження дітей і відкриває, що народжувати дітей можуть лише жінки, позбавляється пеніса і мати, й іноді будуються дуже складні теорії для пояснення обміну пеніса на дитину. При цьому ніколи не відкривають жіночих геніталій: дитина живе в животі (кишках) матері та народжується через вихід із кишківника. З цими останніми теоріями ми виходимо за період інфантильної сексуальності.

Важливо ще також зазначити, які перетворення проходить добре знайома статева полярність під час дитячого сексуального розвитку. Перша протилежність запроваджується моментом вибору об’єкта, який передбачає суб’єкт та об’єкт. На прегенітальній садистсько-анальній організації про чоловіче та жіноче ще не йдеться, панів­ною є протилежність між активним і пасивним. На пізнішому ступені інфантильної генітальної організації хоча й існує чоловіче, але жіночого ще немає; протилежність тут означає: чоловічі геніталії або кастрований.

Лише із закінченням розвитку під час статевої зрілості сексуальна полярність збігається з чоловічим і жіночим. Чоловіче передбачає суб’єкт, активність і володіння пенісом, за жіночим залишаються об’єкт і пасивність. Вагіна набуває цінності як вмістилище для пенісу, їй дістається у спадок значення материнської утроби.

Примітки

[1] Такий опір нав’язливості інверсії може скласти умову, що сприяє терапевтичному впливу за допомогою навіювання або психоаналізу.

[2] З різних сторін цілком правильно вказувалося, що автобіографічні дані інвертованих про час настання їхньої схильності до інверсії не заслуговують на довіру, позаяк вони можуть витіснити зі своєї пам’яті доказ їхнього гетеросексуального відчуття; психоаналіз підтвердив цю підозру щодо доступних йому випадків інверсії, змінивши їхній анамнез усуненням дитячої амнезії.

[3] З якою обережністю необхідно ставити діагноз дегенерації та яке незначне практичне значення він має, можна побачити з міркувань Мебіуса (Ueber Entartung — Grenzfragen des Nerv. Und Seelenleb, 1900. — № 3): «Якщо окинути поглядом велике поле виродження, на яке тут пролите певне світло, то без подальшого видно, що діаг­ноз — дегенерація — має взагалі дуже мало значення».

[4] Захисникам «уранізму» потрібно віддати належне в тому, що деякі з найвидатніших людей були інвертованими, можливо, навіть абсолютно інвертованими.

[5] Першим, хто вказав на бісексуальність для пояснення інверсії, був (згідно з літературним звітом у шостому томі «Jahrbuch’a fur sexuelle Zwischenstufen») Е. Ґлей, який опублікував уже в січні 1884-го статтю «Les abérrations de l’instinct Sexuel» у «Revue philosophique». Чудово, втім, що більшість авторів, що пояснюють інверсію бісексуальністю, надають значення цьому моменту не лише щодо інвертованих, але й усіх нормальних, отже, розуміють інверсію як результат порушеного розвитку. Є безліч спостережень, із яких, щонайменше, випливає можливе існування другого центру (нерозвиненої статі). Висловлюється думка про те, що в кожній людині є чоловічі та жіночі елементи, лише, відповідно до приналежності до тієї чи іншої статі, одні незрівнянно розвиненіші, ніж інші, оскільки справа стосується гетеросексуальних осіб.

[6] Хоча психоаналіз досі не дав пояснення походженню інверсії, він усе ж відкрив психічний механізм її походження та значно збагатив питання, які доводиться брати до уваги. В усіх досліджених випадках ми встановили, що інвертовані в пізнішому віці мали в дитинстві фазу дуже інтенсивної, але короткочасної фіксації на жінці (здебільшого, на матері), після подолання якої вони ототожнюють себе з матір’ю й обирають себе самих у сексуальні об’єкти; тобто, виходячи з нарцисизму, шукають чоловіків у юнацькому віці, схожих на них самих, котрих хочуть любити так, як любила їх мати. Надалі ми часто відкривали, що ті, хто здається інвертованими, жодним чином не були нечутливими до жіночих принад, а постійно переносили на чоловічі об’єкти викликане жінками збудження. Таким чином, вони все життя відтворюють механізм, завдяки якому з’явилася їхня інверсія. Їхнє нав’язливе прагнення до чоловіка виявилося зумовленим їхньою неспокійною втечею від жінки.

Психоаналітичне дослідження найрішучішим чином опирається спробам відокремити гомосексуальних від інших людей як особливу групу. Вивчаючи й інші сексуальні відхилення, а не лише ті, що відкрито проявляють себе, можна дізнатися, що всі люди здатні на вибір об’єкта однакової із собою статі й роблять цей вибір у своєму несвідомому. Більше того, прихильності лібідозних почуттів до