Ден Браун - Точка обману

– Це що, дочка сенатора Секстона?

– Якого біса вона сюди припхалася?

– Важко повірити, що Екстром узагалі з нею розмовляє!

Рейчел не здивувалася б, побачивши тут пронизані й пошматовані невеличкі опудала свого батька, на яких йому ворожили на смерть. Проте тут відчувалася не лише ворожість, а й настрій переможців, що упивалися своєю перевагою, неначе в НАСА твердо знали, хто цього разу сміятиметься останнім.

Керівник підвів гостю до низки столів, з яких лише один був зайнятий: за ним сидів чоловік, занурившись у роботу на комп’ютері. Він був одягнений у чорну водолазку, вельветові брюки в широкий рубчик і важкі черевики на товстій підошві. На відміну від решти присутніх він не вдягався у стилі НАСА. Чоловік сидів до них спиною.

Екстром попросив Рейчел трохи почекати, а сам підійшов до співробітника і почав щось пояснювати.

Послухавши з хвилину, чоловік у водолазці кивнув і почав вимикати комп’ютер. Директор НАСА повернувся до гості.

– Далі вас поведе пан Толланд, – пояснив він, – його теж найняв президент, тому ви порозумієтеся. А я приєднаюся до вас пізніше.

– Спасибі.

– Сподіваюся, ви чули про Майкла Толланда?

Рейчел знизала плечима, не припиняючи з цікавістю розглядати все навколо.

– Щось не пригадую.

Чоловік у водолазці підійшов до неї, широко усміхаючись:

– Не пригадуєте? – Голос звучав доброзичливо і лунко. – Це найкраща новина, яку я почув за весь сьогоднішній день. Але, схоже, я вже втратив здатність вражати з першого погляду.

Коли Рейчел придивилася до того, хто підійшов, вона заклякла на місці. Вона відразу ж упізнала гарне обличчя цього чоловіка. Його в Америці знали всі.

– Ой! – не стримавшись, вигукнула вона, коли вчений потиснув їй руку. – Так ви – той самий Майкл Толланд!

Коли президент сказав Рейчел, що зібрав для підтвердження відкриття авторитетних незалежних учених, вона уявила собі чотирьох старих зануд із допотопними калькуляторами в руках. Але Майкл Толланд був абсолютно іншим. Один із найвідоміших людей у світі науки, він вів щотижневу документальну телепрограму «Дивовижні моря». Він знайомив глядачів із незвичайними океанськими явищами: підводними вулканами, морськими черв’яками завдовжки десять футів, величезними припливними хвилями, здатними вбити людину. Преса побачила в Майклові Толланді вдале поєднання кращих якостей Жака Кусто й Карла Сагана і віддавала належне його обширним та глибоким знанням, щирому ентузіазму і пристрасті до пригод. Вважалося, що на цих китах тримається інтерес глядачів до програми: вона міцно утримувала перші позиції в рейтингах. Ясна річ, більшість критиків не проминали нагоди відзначити також привабливу зовнішність ученого і безперечну харизматичність його натури. І це, на їхню думку, особливо сприяло його успіху серед жіночої частини аудиторії.

– Здрастуйте, пане Толланд… – промимрила Рейчел розгублено. – Я – Рейчел Секстон.

Толланд посміхнувся приємною хитруватою усмішкою.

– Привіт, Рейчел. Називай мене просто Майк.

Рейчел дивувалася з власної скутості. Це зовсім не було їй властиво. Очевидно, давалися взнаки і напруженість перельоту, і велика кількість вражень: житлосфера, метеорит, обстановка секретності і ось, нарешті, зустріч віч-на-віч із телезіркою.

– Взагалі-то я дуже здивована тим, що ви тут, – зізналася вона, прагнучи відновити звичну упевненість у собі. – Коли президент сказав, що набрав незалежних учених для підтвердження істинності відкриття НАСА, я уявила собі…

Вона замовкла, вагаючись.

– Справжніх, типових учених? – знову широко усміхнувся Толланд.

Рейчел ніяково зашарілася.

– Я не це мала на увазі.

– Не хвилюйтеся, – заспокоїв її Толланд, – з часу свого приїзду сюди я тільки й чую подібні слова. А ваш батько – сенатор Секстон?

Рейчел мовчки кивнула. І подумала: «На жаль».

– Шпигунка з табору Секстона за лінією фронту?

– Лінія фронту далеко не завжди проходить там, де здається.

Запала ніякова тиша.

– Ну тоді поясніть мені, – швидко знайшлася Рейчел, – що робить знаменитий океанограф тут, на льодовику, в компанії космічних дослідників НАСА?

Толланд хихикнув.

– Чесно кажучи, один хлопець, дуже схожий на президента нашої країни, попросив зробити йому послугу. Я вже відкрив було рота, щоб сміливо відмовитися і кинути: «А пішов ти під три чорти!», але натомість чомусь промекав: «Так точно, сер».

Рейчел розсміялася – уперше за весь ранок.

– Зі мною сталося те саме.

Хоча зазвичай знаменитості в житті виявляються нижчими на зріст, Майкл Толланд навпаки – здавався вищим. Карі очі дивилися так само проникливо і пристрасно, як і з телеекрана, а голос звучав так само приязно і зацікавлено. Жорстке чорне волосся спадало на лоб кучерявою чуприною. На вигляд цьому чоловікові було років сорок п’ять, причому він явно не проводив життя на дивані: спортивна, підтягнута й енергійна зовнішність безумовно свідчила про протилежне. Різко окреслене сильне підборіддя і невимушені манери говорили про упевненість у собі. Коли він потиснув їй руку, мозоляста шорсткість його долоні нагадала Рейчел, що перед нею не типова «кімнатна» телезірка, а досвідчений моряк і практичний дослідник.

– Мені здається, – дещо засмучено зізнався Толланд, – що я опинився тут зовсім не як авторитетний учений, а швидше як фахівець зі зв’язків з громадськістю. Президент попросив злітати сюди і зробити для нього документальний фільм.

– Документальний фільм? Про метеорит? Але ж ви океанограф!

– Саме це я йому й сказав! Але він відповів, що не знає жодного документаліста, що спеціалізується на метеоритах. Зате моя участь дозволить надати відкриттю широкого суспільного резонансу. Схоже, він збирається показати мою програму сьогодні – як частину великої прес-конференції, на якій оголосить про відкриття.

Знаменитість у ролі прихильника-агітатора. Рейчел зрозуміла, що політична хитрість Зака Герні не дрімає. НАСА часто звинувачували в тому, що вона дивиться на платників податків зневажливо і не вважає необхідним тримати їх у курсі своїх справ. Але не цього разу. Вони залучили до роботи майстерного і пристрасного популяризатора науки, якого всі американці чудово знали і якому могли довіряти в наукових питаннях.

Толланд указав на протилежну стіну залу. Там організували місце для преси. Кригу застелили блакитним килимом і встановили телекамери, прожектори та довгий стіл з кількома мікрофонами. Зараз до стіни за столом прикріплювали американський прапор – як тло для прес-конференції.

– Готуються до сьогоднішнього вечора, – пояснив учений. – Керівник НАСА і деякі відомі вчені країни зв’яжуться через супутник з Білим домом у прямому ефірі, щоб узяти участь у президентському виступі, запланованому на восьму годину.

«Дуже доречно», – подумала Рейчел. Їй було приємно дізнатися, що Зак Герні не збирався залишати осторонь представників космічної агенції.

– І все-таки, – зітхнувши, вимовила вона, – хто-небудь нарешті пояснить мені, що ж особливого в тому метеориті?

Толланд комічно здійняв брови і