Леся Українка - У пущі, Леся Українка
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Що за музика?
Річард
Тут близенько церква.
Антоніо
(прислухається)
Тутешній органіст чудово грає.
Річард
На всю колонію артист єдиний.
Антоніо
Я бачу, ви навчилися покори,
як справжній пуританин.
Річард
Не покора,
а щира правда. Тут нема артиста,
окрім того, що грає там у церкві.
Антоніо
Та ще господаря сієї хати?
Річард
Я тута не артист. Був гончаром
і муляром, тепер учителюю.
Антоніо
З конечності бере артист роботу,
яку прийдеться. Навіть Аполлон
узявся раз до мулярської праці. 47
Річард
Якби згубив кіфару Аполлон
і стратив голос, мурував би тільки,
то, певне б, звався муляром, не богом.
Антоніо
Гай, гай, маестро! Се ж ота покора,
що гірша гордощів. Чи я ж повірю,
щоб справді ви могли згубити в пущах
Нової Англії 48 талант ваш?
Річард
Мій талант?
Ох, як давно не чув я сього слова!
Мессер Антоніо, вам я скажу
те, що й промовить важко… Мій талант
тепер мені здається метеором,
що вже погас. Блиснув він так раптово,
не дав ні світла, ні тепла…
Антоніо
Адже ж він
всім погляд зчарував, хто тільки бачив
його блискучий лет.
Річард
Та хто ж те бачив?
Антоніо
Ми, академія, венецький цвіт.
Річард
Прийшли до мене ви, мов Одіссей, 49
що викликав з Еребу 50 Ахіллеса
умерлого і розмовляв з марою
про давні справи, про геройські вчинки.
Між мертвим і живим лежав поріг
Еребової брами, а розмова
безкровній тіні жалю завдала,
що аж заплакали погаслі очі…
Academia delle belle arti! 51
То - інший світ, тепер чужий для мене.
Антоніо
Він міг би бути вашим. Ви, маестро,
в Італії були б не метеором.
У нас ви б стали другим Бонарроті
і дорівняли б славі Донателла. 52
Річард
Я пізнаю concetti італьянські.
Антоніо
Се не concetti, ні, не компліменти,
я тільки те кажу, що пам’ять каже,
вона ж усе те вірно доховала,
що ви колись творили й говорили.
Річард
Що говорив, того вже й не згадаю.
Антоніо
Хто в нашому cenacolo, 53 бувало,
так високо здіймав пресвітле чоло,
так весело злотистим кубком брязкав,
так голосно гукав: «Evviva l'arte!», 54
найголосніш од всіх?
Річард
Те все минуло.
Геть розкотились золотії кубки,
і сохне марно добреє вино,
а чоло молодече похилилось
і помарніло.
Антоніо
Що ж вам не дає
в Італію вернутись, в край щасливий,
де лаври й мирти путь вам устилали?
Річард
І там були не тільки лаври й мирти,
були ще й інквізиції декрети.
Ви чей же пам’ятаєте?
Антоніо
Не бійтесь,
тепер часи змінились.
Річард
(сумно)
Так, змінились.
Не буде ні декретів, ані лаврів.
Антоніо
Така розмова і сумна, й даремна.
Ви краще покажіть мені роботу,-
не вірю я, щоб не було її.
Хоч би артисту руки відрубали,
він все-таки творить не перестане.
Річард
Нема чого показувать багато.
Хіба оце…
(Іде і розкриває статую.)
Ви в нас, шановний друже,
були здавен «над хистами суддя».
Тепер од вас я вироку чекаю.
Не знаєте, як дорогий для мене
і присуд ваш, і кожне ваше слово!
Так, мов я досі був десь у пустині,
де й голосу людського не чував,
а тут одразу чую рідну мову.
Хіба ж вона не буде дорогою,
хоч би у ній почув я смертний вирок?
Антоніо
Про смертні вироки нема і речі.
Nunc delectandum est. 55
(Довго і уважно дивиться на статую.)
Річард тривожно стежить за його поглядом.
Скажіть, маестро,
коли ви почали оцей утвір?
Річард
Коли почав? Не знаю, як сказати:
в Венеції з’явилась перша думка.
Я вже тоді робив маленькі проби,
бо скрізь мені оця ідея мріла,
де б я не був. Колись в Масачузеті
зробив я статую… її нема.
Антоніо
А де ж вона?
Річард
Велика ласка буде
не вимагать відповіді на се.
Антоніо
А се ви хутко маєте скінчити?
Річард
Раніше, мабуть, путь моя скінчиться.
Антоніо
Се буде шкода. Статуя хороша.
Хоч, як то кажуть, трохи formentata. 56
Річард
Не диво… Сам я вимучений вкрай.
Антоніо
Так не беріте слів моїх, маестро.
Я, друже, сим сказать не хтів, що вам
вже справді сили творчої бракує,
а тільки те, що ви дали над нею
запанувати розмислу, що видно
вагання в сьому творові…
(Замовкає, шукаючи виразу своїй думці.)
Річард
Мессер,
не жалуйте, я не прошу пощади.
Антоніо
(намагаючись сховати ніяковість)
Та вам у ній нема й потреби, друже.
Се ж критика, а критика звичайно
ускіплива, часами то й над міру…
Пригадую, ви тільки що казали,
що мали проб чимало. Я хотів би
їх
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У пущі, Леся Українка», після закриття браузера.