Іржі Берковець - Операція «Ліра»

На четвертий день створив симфонію, яка скоро набула такого ж визнання, як і обидва попередні музичні твори і одноголосно була названа новітньою Десятою симфонією Бетховена.

Музична громадськість шаленіла.

Співробітники Фомальгаута повторили і розширили спроби в усіх варіантах стилю, в усіх жанрах і галузях творчого мистецтва і майстерності відтворення. Наслідки на сто процентів підтвердили ефективність методи Фомальгаута, який після деякого вагання опублікував його і віддав цей метод у розпорядження всіх жителів планети.

Це була бомба. Музична епідемія затопила весь світ. Колишні дивовижні фантазії утопіста Подскальського набагато перевершила дійсність: замість пункту прокату талантів з’явився інкубатор! Перший-ліпший тут міг стати Стравинським, Гершвіном, Паганіні, Ріхтером, Тосканіні, Армстронгом, Шаляпіним або Фітцджеральд. Настав золотий вік музики!

І тоді музика перестала бути музикою. Скінчилася ера мистецтва. Зникла виключність творців і посередників, яких уже не потребували слухачі, бо самі були ними. Всі три групи злилися у одну з’явилася відома формула

Т = П = С

звичайно, на новому, вищому ступені спіралі розвитку. Хто хотів, був — або міг стати — першокласним митцем. Настала девальвація мистецтва. Музика стала звичайною, буденною діяльністю. Вона підкорялася тому ж невблаганному законові, який колись керував нею: потребі контрастів. Невдячні створіння, яким до недавніх часів музика давала хвилини насолоди, викликала сильні емоції радощів, туги, піднесення і жалю, покинули її, відмовилися від неї. З захопленим вигуком — це вже був не спів — кинулися вони здобувати незнайомі та непізнані горизонти, назустріч новим шляхам, новим досягненням ненаситного людського духа.

Інформація скінчилася. Експедиція далі виконувала точно заплановану програму досліджень. Агноскація простору розширювалась в ексцентричному плані. Але у вільні хвилини Тар повертався до залишків концертного залу. Деякий час вивчав конструктивну систему інструмента. Потім почав ремонтувати його.

Вирівняв і прочистив труби, пошкоджені та відсутні замінив новими, які виготовив з пустих каністр для палива вантажних ракет; оглянув повітроводи і повітряні комори, замість пошкоджених міхів використав еластичні мішки зі штучних матеріалів, викинуті зі складу питних рідин, перевірив механіку, відрегулював електропневматичний пристрій, доповнив регістри, налагодив муфти, закріплені та вільні комбінації, поставив новий, кільцевий підсилювач та настроїв лад. У роботі йому багато допомогла книга «Орган, будова та правила гри», яку знайшов Орд у малому сільському храмі. Закінчивши реконструкцію інструмента, він полакував корпус залишками люмінесцентного покриття, що застосовується для навігаційного визначення положення космічного корабля.

Нарешті настала хвилина, на яку він так довго з хвилюванням чекав. Як вичитав у трактакі «Фундаментум організанді», він натис на клавіш пульту машини, потім на другий, потім вище — третій, четвертий; при цьому він тихо і невиразно мурмотів — до — ре — мі — фа — соль — ля — сі — до — зіграв гаму вгору, потім униз — до основного тону, який він тримав, додав терцію, пізніше — несміливо — і квінту та із задоволенням прислухався до приємного звучання мажорного квінтакорду.

Якийсь час він так бавився. Потім його це захопило, і він став робити вправи… Завдяки своїй розчленованій будові тіла він міг одночасно керувати всіма трьома мануалами і педаллю, і в нього ще залишились хватальні органи для регістрів. І все-таки від напруги він аж упрів. Тричі оббігла планета навколо зірки G2 V, перш ніж Тар наважився показати наслідки своєї праці друзям.

Спочатку він узяв тихий акорд, потримав його, регістрами змінюючи його забарвлення і підвищуючи динамічну інтенсивність аж до громового плено — повного звучання. Потім він пробіг мануали швидкими пасажами і нарешті несміливо заграв власну малу пасторальну прелюдію в A-dur.

Коли він закінчив, в залі — очищеному і упорядкованому — розлігся незвичайний звук. Друзі аплодували Тарові.

Коли Асдрубал Моваджеріо відчинив двері до кабінету архіваріуса, то вмить зрозумів, що сталося щось незвичайне. За масивним письмовим столом, заваленим купами старовинних видань та рукописів, над якими старий проводив цілі дні, а то й ночі, Пінеллі не було. Минув деякий час, поки Моваджеріо угледів його в ніші еркеру. На підвіконні лежали розгорнуті книги та журнали: зсунувши окуляри на зморшкуватий лоб, Пінеллі кидався від однієї публікації до іншої і щось звіряв у них з товстим фоліантом, який тримав у руках. Сердито сіпав головою, буркотів. Асдрубал підійшов і привітався.

— Ви Ненну знаєте? — гарикнув на нього Пінеллі замість привітання. — Не знаєте! Де вже вам знати. Він жив три з половиною сотні років тому в Неаполі. А Джезуальдо? Карло Джезуальдо, князь Венози, це вам також нічого не говорить?

Асдрубал наспівав початок мадригалу «Dolcissima mia vita «— «Пресолодке моє життя».

— Ну от. Хоч дещо знаєте. Отже, той Ненна, шановний пане, Помпоніо Ненна, навчав музики вищезгаданого дона Джезуальдо, обдарованого внука неапольського архієпіскопа Альфонса. Навчав його мензуральній нотації та гри на різноманітних інструментах, особливо на лютні. Хочете чаю? — полагіднішав раптом Пінеллі і, не чекаючи відповіді, поплентався на кухню. Було чути, як він набирає воду і запалює плитку.

Моваджеріо швидко пробіг зацікавленим поглядом по літературі, розкладеній на підвіконні. Це були праці Аріенці, Кейнера та Паннена, «Життєписи світських дам» Брантома, «Колодязь святої Клари» Анатоля Франса, монографія Грея і Гесельтіна «Князь Венози — музикант та вбивця» та інші, мабуть, все, що будь-коли писали про Карло Джезуальдо.

— Уважно прогляньте все, — озвалося від дверей — дізнаєтесь казна-що. Всі ці панове в один голос твердять, що двадцятишестирічний дон Карло одружився на донні Марії д’Авальос з неапольського шляхетного роду. Щасливий шлюб згодом почали псувати ревнощі князя, які все зростали і були скеровані, головним чином, проти герцога Андрії Фабріція Караффи. Кульмінація драми сталася десь у 1590 році: Караффу і донну Марію вбили, нібито за наказом Джезуальдо. Так от, ця подвійна смерть оповита таємницею: ніхто взагалі нічого доладно не знає. А я зараз…

— Здається, кипить вода, — сказав Моваджеріо несміливо.

— Я також чую, — урвав старий, зник на кухні і за хвилину з’явився